Єгипет 2012–2013: піраміди, один долар і трохи свободи

Біля пірамід ходить чоловік зі статуетками й повторює: «Один долар, один долар».

Навколо Гіза, величезні камені, тисячі років історії. А в нього все значно конкретніше. Один долар. Цей чоловік так і залишився для мене one dollar man. Ім’я фараона можна переплутати, а його рекламну кампанію забути складно.

До Єгипту ми приїхали наприкінці грудня. Базою був Шарм-ель-Шейх, звідки вибралися на екскурсію до пірамід. У цю подорож вмістилися і море, і пустеля, і Дахаб, і виїзд до Ізраїлю з поверненням. Але почну з Гізи. Там навіть продавцеві сувенірів доводиться працювати на тлі чуда світу.

Шарм перед Новим роком

На узбережжі все починається з курортного набору можливостей. На пляжному буклеті 30 грудня — катамарани, віндсерфінг, човен зі скляним дном, парасейлінг. Це ще не список моїх досягнень. Поки що просто меню: обирай, чим зайнятися біля моря.

Увечері на вулиці світяться вивіски, повз крамниці їдуть машини. Люди сидять у плетених кріслах біля дороги. Звичайне курортне життя, у якому після пляжу є куди вийти. А в нашому маршруті, крім цього всього, з’являються піраміди.

Ранок із видом на піраміди

У Гізі ми були в готелі з краєвидом на піраміди. А з самого ранку вже починався тур. Хороший вид із готелю — це приємно. Коли у виді ще й піраміди, вимоги до решти декорацій можна трохи знизити.

Їздимо між ними, підходимо ближче, пересуваємося по великих каменях біля підніжжя. Поряд із цими спорудами особливо відчувається масштаб. На фотографіях піраміди давно знайомі, ти їх бачив невідомо скільки разів. А тут вони перед тобою. І ти сам біля них, маленький та цілком сучасний.

Пірамідам у Гізі близько чотирьох із половиною тисяч років. Три головні пов’язують з іменами Хеопса, Хефрена й Мікерина. Найбільша, піраміда Хеопса, — єдине із семи чудес стародавнього світу, що збереглося до наших днів. Колись її поверхню вкривало гладке вапнякове облицювання. Тобто навіть цей величезний кам’яний масив — ще не весь початковий задум.

Від віку цих споруд у мене аж мурашки. Стоїш поруч і пробуєш уявити, скільки всього відбулося за цей час. Тут розвивалася одна з найдавніших цивілізацій, люди будували такі речі, а я тепер можу приїхати й подивитися на них зблизька. Дуже круте відчуття.

Під час екскурсії ще кудись заходили всередину, піднімалися й спускалися між камінням. Масштаб тут відчувається і здалеку, і зовсім зблизька.

Біля пірамід ще катаємося на верблюдах. Для такого пейзажу транспорт, звісно, дуже доречний. Окремо в пам’яті залишився той самий чоловік із сувенірами. Ти намагаєшся осмислити чотири з половиною тисячі років, а тобі нагадують про один долар. У Гізі обидві теми прекрасно співіснують.

Сфінкс і його ніс

Окреме враження — Сфінкс. Він видається величезним. Знайома постать із картинок раптом має справжній розмір, і цей розмір зовсім не сувенірний.

Сфінкса вирізьбили з природної скелі: тіло лева, людська голова, приблизно двадцять метрів заввишки. Його створення найчастіше пов’язують із фараоном Хефреном. Біля нього те саме відчуття від давнини, що й біля пірамід: дивишся й трохи не вкладається в голові, скільки часу він тут стоїть.

Про ніс Сфінкса є відома історія, ніби його відбили солдати Наполеона. Але це міф: носа не було ще до їхнього приходу. Історія добре звучить, та французькі солдати цього разу ні до чого.

Нам під час екскурсії багато розповідали і про піраміди, і про Сфінкса. Не всі ці історії залишилися в голові. А от враження від самого місця — так. Можна забути подробиці пояснення, але пам’ятати, як стояв перед чимось настільки старим і великим.

Сік, папірус і зовсім інший масштаб

Після величезних споруд у Єгипті є й прості задоволення. Наприклад, гранатовий сік. Його роблять просто на вулиці: вичавлюють гранати, і ось тобі готовий сік. Мені це дуже сподобалося.

Ще були картини на папірусі. Я навіть купив якісь папіруси як сувеніри. Невелика річ, яку можна забрати із собою після знайомства з усім цим монументальним світом. Піраміду ж додому не повезеш. Навіть за один долар.

Водночас дуже відчувався контраст. З одного боку — така давня цивілізація, такі споруди, такий розмах. З іншого — бідність, яку бачиш навколо. Це мене зачепило. Дивишся на величезну історію країни й на те, як живуть люди поруч із нею, і ці дві картини непросто скласти разом.

У Каїрі запам’яталася ще й обгоріла будівля за Єгипетським музеєм. Це була не будівля парламенту, а колишня штаб-квартира Національно-демократичної партії Хосні Мубарака, що згоріла під час революції 2011 року. Історія тут не закінчується на фараонах.

Голова в пащі крокодила

У Шарм-ель-Шейху 2 січня ми потрапили на шоу з крокодилами. Це було вже через кілька днів після нашого приїзду. Десь неподалік, у самому Шармі, цілком доступна вечірня розвага. Назва, щоправда, ще не передає всього змісту.

Чоловік кладе голову в пащу крокодила.

Крокодил її не закриває.

Для учасника шоу це, очевидно, важлива частина програми. Для мене як глядача — теж. Дивитися цікаво, але трохи жуткувато. Голова справжня, крокодил також. Усе відбувається прямо перед тобою.

Артист ще стрибав на крокодила, щось робив палицею, бив нею тварину. Були й інші крокодили, ще якісь вогні. Видовище ефектне, місцями навіть жорсткувате. Тоді мені здавалося, що вони добре знають рефлекси цих тварин і користуються цим. Але це саме враження глядача, не пояснення того, чому трюк нібито безпечний.

Шоу мені сподобалося й точно запам’яталося. Після нього звичайна прогулянка біля моря виглядає особливо спокійним заняттям.

Від басейну глядачів відділяє сітчаста огорожа, за нею пальми та світлі будівлі. Наступного ранку, 3 січня, — гавань. Білі катери щільно стоять біля причалу, далі синя вода й невисокі гори. Біля трапа зібралися люди. Після крокодилячої пащі — досить мирна картинка.

Виїхати й повернутися

Посеред єгипетської подорожі був виїзд до Ізраїлю: Єрусалим, Вифлеєм, а тоді повернення до Єгипту.

Після повернення єгипетська частина продовжилася. Знову море, берег, інший темп. Дахаб у пам’яті теж стоїть уже після повернення з Ізраїлю, хоча за точну послідовність не ручаюся. Він сподобався мені своєю атмосферою.

Дахаб і вітер

Пляж, вітер, багато кайтів. У Дахабі відчувається якась номадська атмосфера. Усе це життя біля моря, де поруч можна знайти щось незвичне й спробувати. Мені тут подобається сама доступність такого досвіду, відчуття свободи.

Кайтсерфінг навколо дуже помітний. Над пляжем багато кайтів, вітер явно зайнятий справою. Мене в цьому місці захопила сама атмосфера. Для власних пригод вистачило й іншого.

На верблюдах ми каталися і біля пірамід, і тут. Навіть кілька таких прогулянок не роблять цей спосіб пересування звичайним. Тепер поряд берег, вода, зовсім інший пейзаж. На фото я в картатій сорочці й чорно-білій хустці, сиджу в сідлі. Поряд тягнеться гальковий берег. Усе досить переконливо: верблюд у моїй транспортній біографії вже є.

Дорога йде між кам’янистим схилом і морем. Вершники рухаються один за одним уздовж води, на ґрунті видно сліди коліс, а над горами крізь хмари пробивається сонце. На іншому кадрі верблюд уже лежить на піску, я сиджу на ньому з піднятим великим пальцем. Позаду вода й далекі гори. Схоже, такий спосіб провести день я цілком схвалюю.

Каталися й на квадроциклах по пустелі, туди-сюди. Після екскурсій і розглядання стародавніх споруд можна просто покататися. Верблюди, квадроцикли — на Синаї є з чого обирати.

Море й країна на іншому березі

Був ще снорклінг, якісь острови — здається, це теж біля Дахаба. Після пустелі й верблюдів можна перемкнутися на море й подивитися, що там під водою.

Мені здається, ми навіть бачили десь через море Саудівську Аравію. Саме так це запам’яталося. Тоді вона для мене була дуже загадковою країною: суворі ісламські закони, закритість, відчуття, що туди просто так не потрапиш. Сама думка про неї викликала якийсь трепет. Там щось невідоме, незвідане.

Це було моє тодішнє сприйняття, а не знання країни зсередини. Вона здавалася зовсім іншим світом по той бік води. І навіть думка, що звідси його можна побачити, додавала цьому морю ще одного виміру.

Єгипет за цю подорож встиг побути дуже різним. У Гізі мене вразили розмір і вік споруд. У Шармі — людина, яка чомусь вирішила покласти голову крокодилові в пащу. У Дахабі сподобалося, що можна бути біля моря, відчувати вітер і знаходити собі наступну невелику пригоду.

А one dollar man, звісно, теж залишився. Піраміди великі, але хороша реклама знає свою справу.