До вмісту
АНДРІЙ
TONKOLYTKO
АНДРІЙ ТОНКОЛИТКО · КВІТЕНЬ 2015

Моя історія

My Story

Будьте самоуками, не чекайте, поки вас навчить життя.
Станіслав Єжи Лец
Початок цієї історії — наче з невеселих анекдотів пізнього радянського періоду: батько інженер, мати вчителька. Власне, це привід не для сміху, а для державної ганьби, але зараз не про це. Я народився в небагатій сім’ї, і мені добре відомий той смак, якого набуває картопля, якщо її подають на сніданок, обід і вечерю.
Таким ось був у дитинстві :)
Таким ось був у дитинстві :)
Небагата інтелігентна сім’я з-поміж тих, про які казали: «вони не вміють жити», бо для таких сімей не існувало жодного іншого вибору, крім внутрішньої порядності — і, відповідно, практично жодних шансів «красиво жити» в маразматичній фазі пізнього соціалізму. Чудові в мене батьки, і поважаю я їх по-справжньому, щиро і вдячно. Вони навчили мене НЕ вибирати між порядністю і чимось іще. Точніше, не те щоб якось спеціально «навчили», а просто жодних інших варіантів я не бачив.
Але вже що-що, а любити своїх дітей батьки вміли, і тільки вони, — інженер і вчителька, — знають, чого їм це коштувало: виростити й відправити мене після школи до столичного Києва, у «Харчовий», тобто до Національного університету харчових технологій.
Жив я в гуртожитку.
Життя в гуртожитку.
Життя в гуртожитку.
Це добряче змушує подорослішати й чудово позбавляє залишкових інфантильних ілюзій, якщо в когось вони й були. Про користь власне навчання і, зокрема, читання — скажу трохи пізніше. І так зрозуміло, що з цим зараз великі проблеми, що для величезної кількості молодих людей читати — це тяжка й нудна каторга, наприклад, передекзаменаційна. Але навіть у юності мене ще більше дивували люди іншого типу — які прочитали тисячі книжок і навіть не намагаються якось поєднати прочитане з реальним життям.
Що стосується мене самого, то, звісно, жив я аж ніяк не за книжками, проте деякі речі врізалися в пам’ять раз і назавжди, ба більше — згодом виявилися правдою. «Знання нічого не варті, якщо у вас немає цілей, яких ви хочете досягти з їхньою допомогою» — за дослівність не ручаюся, але суть фрази саме така. Я прочитав її на другому курсі в книжці Н. Гілла.
Книга "Думай і багатій" Наполеон Гілл.
Книга "Думай і багатій" Наполеон Гілл.
Одразу скажу, я не збираюся рекламувати тут чиїсь теорії або посилатися на якийсь інший досвід, крім власного; взагалі, ця книжка й потрапила до мене випадково. Я майже впевнений, що рано чи пізно дійшов би тієї самої думки й сам. Але все ж фраза запам’яталася: знання передбачають мету, а мета вимагає знань…
Моє навчання в «Харчовому», м’яко кажучи, не дуже вписувалося в цю струнку схему. Так, деякі предмети були цікавими (або, радше, їх цікаво викладали), але куди більше мене цікавив той факт, що я, страшенно здоровий і надзвичайно дорослий учорашній школяр, змушений користуватися щомісячною допомогою батьків у 500-1000 грн. Це було дуже незатишно. Ще гірше було з розумінням цілей: я лише знав, що за будь-яку ціну мушу втриматися в гуртожитку, в університеті, та й у Києві теж — малося на увазі, що я мушу втриматися й закріпитися в столиці. Інакше все виявилося б марним, і на мене чекала б у рідному місті нехитра «альтернативна історія», що складалася з майонезу з батоном, незачесаної дружини, горілки, матюків, багнюки, що хлюпає під ногами, та інших легкодоступних компонентів, які не потребують, як то кажуть, ні розуму, ні фантазії (не кажучи вже про цілі чи знання). Не подумайте, я люблю своє Рідне місто і з повагою ставлюся до його мешканців, але перспектив для розвитку молодого й амбітного юнака в ньому справді небагато. Я чітко розумів, що моє майбутнє буде значно кращим, якщо я втримаюся в столиці.
Водночас я вже встиг з’ясувати, що робота за спеціальністю обіцяла мені блискучу перспективу у вигляді 500 у.о. на місяць. Це, звісно, більше, ніж 500 батьківських гривень, проте від цих доходів мене відділяли років десять роботи на побігеньках.
Тут було над чим замислитися. Теоретично існувало… ну просто мусило існувати інше життя, — забезпечене, щасливе (попри хронічний абсурд навколо), успішне, насичене цікавою діяльністю... словом, як у відомій приказці: «гроші нормальній людині потрібні лише для того, щоб про них не думати». Я розумів, що думати мені доведеться ще довго й багато, і ніхто за мене цього не зробить. Розумів, що мушу вірити в реальність такого dream-life, оскільки без віри і, якщо хочете, без упертості гідної долі собі не змайструєш. Але розумів і те, що самої віри буде все-таки замало.
Я перечитав безліч усякої всячини, і ще стільки ж переслухав аудіокнижок, ще більше ввібрав тренінгів і семінарів.
Семінар Голтіса в Карпатах.
Семінар Голтіса в Карпатах.
Северинівка. З одним із моїх наставників і людей, у кого дуже багато хорошого навчився, з Миколою Латанським.
Северинівка. З одним із моїх наставників і людей, у кого дуже багато хорошого навчився, з Миколою Латанським.
Отримую сертифікат про успішне проходження курсу із систематизації бізнесу від Кирила Куницького.
Отримую сертифікат про успішне проходження курсу із систематизації бізнесу від Кирила Куницького.
Тренінг Peng Joon з інтернет-бізнесу в Малайзії.
Тренінг Peng Joon з інтернет-бізнесу в Малайзії.
Учасники Internet Income Intensive у Куала-Лумпурі.
Учасники Internet Income Intensive у Куала-Лумпурі.
На тренінгу Роберта Аллена в Сінгапурі.
На тренінгу Роберта Аллена в Сінгапурі.
Інтерв’ю з Нілом Пателем, творцем kissmetrics.com , Crazyegg.com, Quicksprout.com у Сан-Дієго, США.
Інтерв’ю з Нілом Пателем, творцем kissmetrics.com , Crazyegg.com, Quicksprout.com у Сан-Дієго, США.
На цьому історію можна було б закінчити, додавши: «…тому я досяг успіху» або «…я виграв у лотерею два мільйони й винятково завдяки знанням досяг мети». Ба більше, у це й повірили б охочіше. Що дурніші дива, то охочіше в них чомусь вірять. Але реальна історія трохи довша.
Ні книжки, ні знання, ні цілі не завадили мені зробити найбанальніший у світі крок: піти працювати. Ось тут, мабуть, історія звичайного столичного студента з провінції перестає бути такою вже звичайною; мені зараз самому трохи дивно читати список своїх студентських робіт і занять. Менеджер із продажу; торговий агент; організатор тисячних мітингів для чесних і мудрих політиків; промоутер; мерчандайзер; роздавач листівок; аніматор;
Робота аніматором :)
Робота аніматором :)
і ще кимось я тоді працював, і ще, і паралельно займався мережевим маркетингом, і вже в студентські роки заробляв від 700 до 1000 доларів на місяць.
Втомлений погляд, але першу в житті тисячу доларів зароблено. Мети на місяць досягнуто!
Втомлений погляд, але першу в житті тисячу доларів зароблено. Мети на місяць досягнуто!
Тут треба згадати, що базувався я все ще в гуртожитку, і на ті часи (та й на нинішні, звісно, теж) це вже не було типовим для студента підробітком. Ще менш типовими були такі проблеми, як «заощадження» чи «інвестиції» — а час було, мабуть, звикати навіть до такої термінології. У той період я вже, мабуть, умів знаходити людей, які розбираються в цікавих мені галузях краще, ніж написано в книжках — і довіряти експертній думці. Так скажімо, іноді корисно вийняти навушники й послухати, що тобі кажуть. Тим часом університет забезпечив мене нарешті дипломом і побажав плідної роботи на благо країни. Я від щирого серця побажав йому того самого (досі не знаю, у кого було більше на те підстав). :)
Ми з друзями винайняли квартиру неподалік від Палацу «Україна». Я вже знав, що мені час займатися власною справою, і ми, піддавши ситуацію «науковому аналізу», відкрили агентство нерухомості. Хтось, усміхнувшись, припустить, що ми прогоріли вже наступного дня — і буде неправий, бо наше агентство, перш ніж прогоріти, пропрацювало аж три місяці. Без досвіду, без серйозних зв’язків, без потужного стартового капіталу, та ще й у розпал кризи 2008 року… ну, може, хтось протримався б довше.
Далі почалася ринкова економіка, відома в народі під назвою «купи-продай». Особливого заробітку, всупереч думці того самого пострадянського народу про багатіїв-спекулянтів, це не приносило, та й планомірний системний успіх нагадувало мало.
Була ціла низка цілком передбачуваних запитань, які мав поставити собі молодий знавець Гілла й Кійосакі, що вже непогано розбирався у фінансових інструментах та закономірностях (аж ніяк не таких уже очевидних і простих, як багатьом здається за чаркою чи на лавочці під під’їздом). Щось у мене потроху накопичувалося, але до справжньої фінансової міцності було ще далеко, як до неба… пішки.
На семінарі Роберта Кійосакі в Москві.
На семінарі Роберта Кійосакі в Москві.
Ловити велику рибу слід там, де вона водиться, чи не так? Заробляти гроші найлогічніше там, де їх багато. Словом, щоб не розмінюватися на дрібниці, подався я одразу на американський фондовий ринок. Якихось років п’ять тому такі абревіатури, як NYSE, NASDAQ чи AMEX, були для мене чистою абстракцією з телевізора, на кшталт приватного реактивного літака (щоб швидше літати по картоплю) або званої вечері в англійської королеви. Але виявилося, що «десь там» можуть знадобитися навіть зелені молоді хлопці, і їх навіщось навчають базових принципів і тонкощів біржової торгівлі, ринкової психології, та й узагалі всієї цієї багатовимірної координатної системи, у якій прокреслюються траєкторії грошей. У таких координатах я існував і мислив приблизно пів року, поступово просочуючись фінансовою гравітацією й виробляючи необхідні інстинкти.
Зал New-York Stock Exchange (NYSE). Нью-Йоркська фондова біржа.
Зал New-York Stock Exchange (NYSE). Нью-Йоркська фондова біржа.
Nasdaq — ілюстрація біржових котирувань.
Nasdaq — ілюстрація біржових котирувань.
Знань заробив — на двадцять книжок; грошей — на харчування й оплату квартири (хоча у фактичному управлінні були сотні тисяч невидимих чужих доларів). Щось тут було не так. Саме на цьому етапі мені потрапила до рук відома книжка (знову книжка!) Бренсона, найпотужнішою частиною якої була назва: «До біса все, берися й роби!»
Річард Бренсон "До біса все! Берися і роби!"
Річард Бренсон "До біса все! Берися і роби!"
Крім іншого, там пропагувалася нехитра, загалом-то, думка: якщо тобі вже давно не подобається те, чим ти займаєшся — ти все одно не зможеш досягти справжнього успіху, тому кидай і шукай ту справу, яка підійматиме тебе раніше за будильник. Утім, про це говорив іще Конфуцій, причому набагато коротше: знайди собі справу до душі, і тобі ніколи не доведеться працювати.
Отже, до біса все; час братися й робити. Першу частину цього бізнес-плану, скажу без вихваляння, я здійснив швидко й у повному обсязі. На шляху до другої частини підтвердилася ефективність такого чинника, як ділові зв’язки. У совково-радянському, а за інерцією — і в пострадянському менталітеті слово «зв’язки» має складний і дещо негативний смисловий відтінок. По блату, мовляв, усе робиться, за дзвінком «кому треба». У всьому іншому світі, треба сказати, ділові зв’язки є таким самим корисним, цінним і навіть продаваним продуктом, як нафта, як репутація чи як ноу-хау.
Так от, попри всю мою молодість, мене вже ніяк не можна було назвати зеленим новачком у цьому світі. Про це знали, це розуміли. І вже не була випадковістю розмова з одним зі знайомих, який сказав мені приблизно таке: відкривається нова масштабна фінансова компанія, і мені потрібен помічник — із твоїм досвідом.
Трохи подумавши, я погодився. Уже за якийсь рік майже цілодобової (по 15-17 годин) роботи я відчув себе значно впевненіше. Те, що я заробив, — причому заробив за всіма правилами fair play, за допомогою тих самих знань і досвіду, — це вже не було заначкою під матрацом «на чорний день». Це вже був перший капітал.
Перші зароблені серйозні гроші.
Перші зароблені серйозні гроші.
Ба більше, заради усмішки уточню, що за підсумками року виграв… та ні, усе ж не мільйон у лотерею, а «Ланос» у конкурсі.
Тут просто необхідно зупинитися й уточнити деякі важливі моменти, пов’язані з fair play, «чесною грою». Звісно, я не з Місяця звалився й чудово розумів, що для т. зв. «дикого капіталізму», «базарної економіки» та «періоду первісного накопичення капіталу» чесне ведення справ, та й просто елементарна порядність — усе це не лише нетипово, а й викликає якісь співчутливі, здивовані й навіть насторожені погляди. Простіше кажучи, на тебе дивляться, як на блаженного: мовляв, тобі більше за всіх треба, чи що? Усі по поняттях, а цей, бачте, по-чесному-благородному… Спочатку мене це навіть забавляло, потім набридло. Мабуть, річ тут у тім, що світ не обмежений рамками однієї пострадянської країни. І в тому великому світі, який побудований за законами логіки, який живе за цими законами, вести справи якось інакше (по-сірому, по-чорному, по-подвійному, по-лохотронному) просто економічно неможливо. Невигідно. Як явище — усе це, безумовно, удосталь водиться й «там» теж. Аякже! Але «там» це можна зробити один раз; ну два, ну три… після чого доведеться просто зникнути десь на тихоокеанському острові, якщо вкрав або накомбінував достатньо багато. Адже не заради красного слівця сказано: ділові зв’язки, ділова репутація — це теж товар, точніше, фінансовий інструмент, що продає, причому інструмент дорогий і дуже ефективний. Не тому, що «там» усі чесні, а тому, що така логіка грошей.
А може, усе набагато простіше; можливо, у мене самого просто не виходить інакше, тому тільки й залишається, що проповідувати фейр-плей. Не навчили мене, чи що, «чисто конкретного, як у всіх» бізнесу, чи надто вже він неприємний… Повірте, нічого в мене над головою не світиться, і крил за спиною теж немає, і юродивим жебраком я не є. Але от наймаю я, наприклад, двох хлопців, і заробляємо ми втрьох, припустімо, бублик. Заробляємо на моїх грошах, знаннях, досвіді й інтуїції, — хай навіть так, — але ж і на їхній праці все-таки! Як ділити цей бублик? Одному віддати від нього дірку, другому целофанову обгортку, решту забрати собі… От від такого способу мені завжди ставало якось нудотно, чи що. Знаєте, є такі люди, які з апетитом їдять і навіть плямкають від задоволення, коли на них хтось поруч дивиться голодними очима, а є такі, які фізично не здатні жувати в цій ситуації. Несмачний він мені, такий бублик, і сам я собі якось не подобаюся (а люблю подобатися), і якась скалка починає свербіти. Іноді кажуть, що це совість, що це в мене вроджене й що позбутися цього не так-то просто — хоча багатьом, звісно, вдається. Але мені от комфортніше, спокійніше й приємніше, коли всі задоволені й усі зі смайликом, і коли сам собі я теж подобаюся, тож вважайте цю позицію чистим егоїзмом. Є такий погляд на речі: жодного альтруїзму, мовляв, насправді не існує, а чинить порядно людина лише заради власного задоволення. Ну, значить, так і є.
Отже, з чистого егоїзму за останні кілька років я допоміг дуже багатьом людям. Комусь просто грошима, комусь дав заробити, комусь не дав втратити… Це настільки очевидний факт, а люди ці настільки матеріальні й настільки численні, що я навіть не соромлюся про це говорити. На якомусь етапі спробував прикинути, яку частину із зароблених грошей я витрачаю особисто на себе. Відсоток вийшов невеликий і при цьому цілком достатній, та ще й душевний комфорт; інакше кажучи, коефіцієнт корисної (для інших) дії в мене виявився не гіршим, ніж в електричного трансформатора.
Але я відволікся, пояснюючи цілком природні для мене речі, які, як я бачив, багатьом незрозумілі. Повернімося до історії, далі буде цікавіше.
У компанії я пропрацював пару років. Знову ж таки, досвід, відсутність крилець за спиною, знання й усе таке. Але, хай як смішно це звучить, далеко не відразу я почав розуміти, що компанія (на яку працює такий от розумник) являє собою один із модифікованих варіантів фінансової піраміди й нічого більше. Це було дивне відкриття й дивне відчуття; залишалося тільки знизати плечима й чемно попрощатися: дякую, джентльмени, але це не моє. Компанія, як неважко здогадатися, розвалилася.
Або взяти от історію про те, як я відмовився в одній із компаній від величезної суми грошей. Ті, хто знає мене досить давно й добре, досі піджартовують, — мовляв, інший би влаштував про себе шоу під назвою «Як відмовитися від мільйона», а ти навіть дверима як слід не грюкнув; та й нові знайомі іноді дивуються: то це був ти?! Отак просто взяв і відмовився від такої суми?!?! — і дивляться, як на ненормального. Ну, не зовсім уже «просто взяв і відмовився», усе-таки роботи було шкода, і часу, і хлопців із моєї команди… але — так, це був я, і мільйон горезвісний був мій, причому на той момент єдиний. Працювали ж ми на повну силу, проте ніхто із зовнішніх інвесторів не мав постраждати через те, що працювати довелося, як то кажуть, не в той час і не в тій компанії. Тому рішення було якимось… автоматичним, чи що, буденним, без особливих емоцій. відмовився та й відмовився, що тут згадувати.
А ви б не відмовилися?
Отже, знову «до біса все — берися й роби». Команда була, причому цілком працездатна, тому ми взялися й зробили квітковий магазин. Це була перша всерйоз організована (на відміну від злощасного агентства нерухомості), ретельно продумана й заздалегідь проаналізована власна інвестиція. Паралельно з цим щось мені вже підказувало, що горезвісні «знання-досвід» насправді здобуваються дещо інакше (принаймні не лише набиванням ґуль на лобі), і є безліч речей, яких треба вчитися довго, уважно й серйозно — як то кажуть, не для диплома, а щоб знати. Відтоді я взяв за правило частину прибутку вкладати у власне навчання. І жодного разу про це не пошкодував. Це окупається.
Я пішов навчатися до Української Вищої Школи Бізнесу.
Школа
Школа
Маркетинг, фінанси, реклама, тимбілдинг, планування, управління, створення системного бізнесу, стратегія, тактика… Найцікавішим для мене на той момент був інвестиційний бізнес, і саме він став темою мого дипломного проєкту в УВШБ. Я створив у партнерстві групу компаній, яку для себе визначив як інвестиційний фонд: фінансові активи, високоризикові активи, роздрібний бізнес, патенти… такий от фонд. Мені, зауважте, ще не було 23 років. На чомусь заробляти виходило, на чомусь — ні; на те вони й високоризикові, активи ці. І все ж приблизно раз на рік (а таких років було чотири) капіталізація збільшувалася більш ніж на порядок. Принципи були прості й зрозумілі, майже як заповіді: діяльність активів не повинна порушувати законів території, де вони працюють; діяльність не повинна порушувати моральних законів соціуму; діяльність не повинна суперечити правилам тієї конкретної системи, у якій працює конкретний актив. Можу лише сказати, що всіх цих правил — можна дотримуватися. Згодом до цього фонду увійшли: мережа продуктових магазинів, мережа хостелів, виробництво плитки, продаж кави й кавомашин ресторанам і супермаркетам, сервіс-центр мобільних телефонів, інтелектуальна настільна гра Вікеномі, проп-центр із торгівлі на «Форекс», адвокатське об’єднання та ін. У мене розвинулося портфельне інвестиційне мислення.
Магазин мобільних телефонів.
Магазин мобільних телефонів.
Зізнаюся, усе-таки бували спокуси йти звичною стежкою «швидкого бізнесу», та й запрошення надходили — наприклад, приєднатися до когось із ділових партнерів у хитромудрому проєкті, заробити 100-200 тисяч доларів за пів року, а потім… Але робити цього я не став тоді й не збираюся надалі; такого досвіду мені, здається, достатньо. Як казав один із викладачів в УВШБ, «головна проблема українського бізнесу в тому, що бізнесмени гроші люблять більше, ніж власний бізнес».
Ігор Мазепа. Власник інвестиційної компанії "Конкорд Капітал". Один із моїх наставників в УВШБ.
Ігор Мазепа. Власник інвестиційної компанії "Конкорд Капітал". Один із моїх наставників в УВШБ.
Євген Черняк - власник торгового дому "Мегаполіс", якому належать такі бренди, як "Хортиця", "Blagoff" і багато інших. Євген теж був одним із наставників в УВШБ.
Євген Черняк - власник торгового дому "Мегаполіс", якому належать такі бренди, як "Хортиця", "Blagoff" і багато інших. Євген теж був одним із наставників в УВШБ.
Це сказано влучно й із гіркотою; мабуть, так воно і є, і має минути час, — багато часу, — щоб цей спосіб мислення хоч трохи змінився. Але мені хочеться щось робити, мені справді подобається вчитися й розвиватися, і я справді волію приносити людям реальну користь… мабуть, це смішно? Десь я чув: «зараз стало соромно соромитися й усерйоз говорити про серйозні речі». Мені не соромно. Узагалі, на мій погляд, соромитися треба тоді, коли ти жива людина, а тобі нудно. Чимало ж таких: нудно жити, нудно починати щось нове, нудно читати, нудно мати совість і думати про інших, узагалі думати нудно… Оце, як на мене — соромно.
Але по-своєму мали рацію й ті, хто казав мені: «Тут такі, як ти, мрійники просто не виживають». Щоб якось проілюструвати цю тезу, наприкінці 2012 року життя показало мені смугу серйозних неприємностей, цілком типових для нашого затяжного «перехідного періоду». Я вже не був таким самовпевненим і наївним, але — як це часто буває з «багатодосвідченими» й уже начебто не дуже довірливими людьми, — підвела мене саме довірливість. «Фонд» мій, мабуть, був усе-таки зроблений міцно й багатьом здавався ласим шматком. Зі мною уклали дуже вмілий, дуже грамотний контракт на постачання мобільних телефонів Iphone 5 із Гонконгу, внаслідок якого я ще й тут позбувся левової частки капіталу. Натомість набув «головного болю» у зв’язку з гарно розіграною виставою шахраями-професіоналами, метою яких було витягти з моєї кишені й покласти у свою якомога більше активів і коштів.
Такі події, мабуть, і справді можуть збити з ніг. Зараз я згадую себе в ті дні — так, схоже, це була справжня клінічна депресія. Як потім, через рік, охарактеризував мій стан один психолог, він сказав, що цей стан можна порівняти з переломом хребта. Коли ти вирощуєш свій бізнес, вкладаєш у нього всі свої мізки, знання, душу й серце, а потім через велику несправедливість, обман і зраду «близьких» людей втрачаєш практично все. Але в ті часи знайомих психологів у мене ще не було, тому, щоб устояти на ногах (валитися в нокаут я все ж не збирався), я обрав «суто англійський» спосіб відновитися: подорож, причому подорож разом із коха… утім, неважливо, особисте життя на те й особисте.
Подорожувати мені надзвичайно сподобалося, і дай боже, щоб така можливість була й надалі. Ба більше, це справді допомогло. Встиг першим серед усіх моїх знайомих здійснити навколосвітню подорож. Світ, як і раніше, виявився великим і цікавим, попереду, як і раніше, були цілі галактики ненудної роботи, а в голові було вже не тільки «до біса все», а й якісь ідеї щодо продовження цієї фрази…
Сан-Дієго, США.
Сан-Дієго, США.
Силіконова долина,Googleplex, Каліфорнія, США.
Силіконова долина,Googleplex, Каліфорнія, США.
Голлівудська алея слави. Лос-Анджелес, США.
Голлівудська алея слави. Лос-Анджелес, США.
Штаб-квартира Фейсбук. Маунтін-В’ю, Каліфорнія, США.
Штаб-квартира Фейсбук. Маунтін-В’ю, Каліфорнія, США.
Біля дамби Гувера.
Біля дамби Гувера.
На вулиці біля готелю Palazzo.
На вулиці біля готелю Palazzo.
Увечері біля Bellagio.
Увечері біля Bellagio.
Зі сніговиком у подорожі.
Зі сніговиком у подорожі.
Біля ретроавтомобіля та знака Route 66.
Біля ретроавтомобіля та знака Route 66.
Ігрові автомати.
Ігрові автомати.
Біля фонтану під час американської подорожі.
Біля фонтану під час американської подорожі.
Дамба Гувера.
Дамба Гувера.
Приміряю капелюх у крамниці.
Приміряю капелюх у крамниці.
Ще один ретроавтомобіль у дорозі.
Ще один ретроавтомобіль у дорозі.
Ватикан
Ватикан
Ніцца, Франція.
Ніцца, Франція.
Камбоджа.
Камбоджа.
Камбоджа.
Камбоджа.
Камбоджа, біля острова Ко-Ронг.
Камбоджа, біля острова Ко-Ронг.
Індонезія, озеро сірчаної кислоти.
Індонезія, озеро сірчаної кислоти.
Єгипет.
Єгипет.
Єгипет.
Єгипет.
Біля Сфінкса та пірамід у Єгипті.
Біля Сфінкса та пірамід у Єгипті.
Шрі-Ланка.
Шрі-Ланка.
Барселона, Каталонія.
Барселона, Каталонія.
Занурення до затонулого корабля, о. Балі, Індонезія.
Занурення до затонулого корабля, о. Балі, Індонезія.
Сінгапур.
Сінгапур.
Шоу кранів у порту Сінгапуру.
Шоу кранів у порту Сінгапуру.
Білл Клінтон :)
Білл Клінтон :)
Альберт :)
Альберт :)
Шанхай, Китай.
Шанхай, Китай.
Храми в Індонезії.
Храми в Індонезії.
Храми в Камбоджі.
Храми в Камбоджі.
Словом, повернувся я тим самим мрійником; проте, коли мене так називають, я особливо не сперечаюся, просто додаю: «Від інших мрійників я відрізняюся тим, що мені вдається втілювати…».
Озирнувшись, так би мовити, на згарищі, я виявив таке. Те, що приносило або й далі приносить дохід, мені не подобається, а якщо вже зовсім бути із собою чесним, то й раніше особливо не подобалося; справа, яка могла б мені сподобатися й захопити по-справжньому — я її уявляю і знаю, але тільки на прикладах, а сам поки що не дуже вмію.
А стогонів на кшталт «раніше треба було…» чи «ну чому я одразу не…» — такого я взагалі не розумію. Усьому свій час, до всього треба дорости.
Займатимуся нарешті тим, чим давно вже збирався.
Навчальний курс «Дзенпідприємець».
Навчальний курс «Дзенпідприємець».
Власне, чому «займатимуся» — уже займаюся. Три інтернет-проєкти. Одразу три, і все це вже або на старті, або працює. Це класно, це дуже здорово, за цим майбутнє, бо ефективно, дуже зручно й приносить реальну користь юзерам. Останнє для мене, ідеаліста й мрійника, як і раніше, важливе. Але ж усе найкраще в інтернеті зробили захоплені хлопчаки-мрійники, хіба ні?
Скриншот рекламної кампанії.
Скриншот рекламної кампанії.
Ілюстрація інтернет-бізнесу.
Ілюстрація інтернет-бізнесу.
Щоб заробити (не виграти, не вкрасти, не вициганити)… словом, щоб заробити dream-life, знадобиться dream-team. Мені потрібні найкращі, потрібні профі — і майже всі, хто потрібен, уже поруч зі мною. Я буквально чую, як мовчки й трохи нетерпляче барабанять їхні пальці по столу. Такі люди теж не вміють нудьгувати, вони теж створені для того, щоб працювати.
Є мета, потрібні знання; а спеціальних знань у мене на той момент було малувато. Що ж, учитися не вперше, і якщо вже вчитися, то в найкращих. У цій сфері найкращі — американці… поки що. «Ну, значить, нехай вони й навчають», — подумав я, розвернувся й полетів до Сан-Дієго, на семінар-конференцію інтернет-маркетологів.
Френк Керн.  Сан-Дієго. Френк один із найавторитетніших маркетологів США.
Френк Керн.  Сан-Дієго. Френк один із найавторитетніших маркетологів США.
Райян Дайс. Райян - венчурний інвестор і CEO в digitalmarketer.com
Райян Дайс. Райян - венчурний інвестор і CEO в digitalmarketer.com
Kevin Harrington - засновник телемаркетингу. Інвестор і постійний учасник ТВ-шоу Shark Tank.
Kevin Harrington - засновник телемаркетингу. Інвестор і постійний учасник ТВ-шоу Shark Tank.
Пройшов курс в Університеті Пенсильванії, у Вортон Скул… так-так, у тій самій Wharton School, яка в рейтингах іде одразу за Гарвардом і Стенфордом.
Wharton.
Wharton.
Сертифікат про успішне закінчення курсу з Маркетингу від Wharton School of Business, University of Pennsylvania.
Сертифікат про успішне закінчення курсу з Маркетингу від Wharton School of Business, University of Pennsylvania.
Оскільки інвестиційна діяльність усе ще є для мене дуже цікавою, я вирішив пройти курс із фінансів від університету штату Мічиган. Ба більше, закінчив цей курс із відзнакою і став набагато досвідченішим у сфері фінансів та інвестицій.
Сертифікат про успішне завершення курсу з фінансів у Ross Business School в University of Michigan.
Сертифікат про успішне завершення курсу з фінансів у Ross Business School в University of Michigan.
Воно того було варте. Це ВЖЕ окупається. Зараз закінчую курс Стенфордського Університету зі створення стартапів із погляду проджект-менеджера.
Чим особливо гарний інтернет-бізнес — де б ти не був, ти всюди вдома й усюди на роботі. Це одна з головних причин того, що для себе я обрав саме такий рід діяльності й такий спосіб життя: це дає змогу подорожувати, бути «людиною світу» й пристойно заробляти.
Робоче місце на Балі.
Робоче місце на Балі.
Робоче місце на Шрі-Ланці.
Робоче місце на Шрі-Ланці.
Робоче місце в Нью-Йорку :)
Робоче місце в Нью-Йорку :)
Робоче місце в аеропорту Шанхая.
Робоче місце в аеропорту Шанхая.
Мені це дуже подобається. Я знаю, чого хочу і який вигляд матиме мій венчурний інвестиційний фонд в інтернет-просторі на планеті Земля. Я це зроблю!
В англійській мові є дуже гарний вислів, у буквальному розумінні слова, крилатий: self-made man, тобто «людина, яка зробила себе сама».
Берися — і роби!
Озвучення · новий голос — українською · повна біографія · акустична синхронізація абзаців
0:00 / 0:00

Перевіряємо запис…

Точний текст озвучення