Львів: кава, робота і пауза між подорожами
Андрій Тонколитко · Львів, різні візити 2013–2016 · Архівні фото 2005
До Львова я приїжджав не лише погуляти. Я тут жив. З орендованою квартирою, домашньою роботою, навчанням і цим простим львівським задоволенням: прокинутися, вийти в місто, зайти в кав’ярню й випити кави.

Після студентських років моїм звичним містом був Київ. У якийсь момент захотілося змінити обстановку. Не просто з’їздити кудись на кілька днів, а спробувати пожити в іншому місці. Львів для цього дуже підходив: красиве місто, Україна, і водночас ця європейськість, яку я тут відчував. Українська мова навколо, центральні вулички, кав’ярні, ресторани. Мені це дуже подобалося.
А чому обов’язково повертатися до Києва?
Рішення переїхати було пов’язане з подорожами. Перед від’їздом я відвіз речі на склад. Квартири в Києві, яка стояла б і чекала, поки я повернуся, у мене на той час уже не було. Після повернення залишалося забрати речі й вирішити, де жити далі.
І тут виникла проста думка: а чому знову Київ? Можна ж забрати свої речі й поїхати пожити у Львові.
Так і зробив. Зняв квартиру на вулиці Героїв УПА. Для мене це був район недалеко від залізничного вокзалу. Львів став на певний час моєю базою між подорожами. Місцем, де можна сісти, попрацювати, нікуди не поспішати й подумати, куди рухатися далі.
До Львова я приїжджав у різні сезони: узимку й навесні 2013 року, потім окремо восени, а згодом ще не раз повертався. Тут я встиг і побути гостем, і пожити своїм звичайним життям.

Прокинутися й піти на каву
Мені подобався сам спосіб життя. Пройтися центром, вийти на площу Ринок, зайти в кав’ярню. Ресторани, музеї, ще одна прогулянка центральними районами. Без поспіху.

З одного боку, дні були спокійні. З другого, роботи вистачало. Просто вона була переважно онлайн, і значна її частина була роботою над собою: навчанням, новими знаннями, першими спробами зробити щось, у чому ще тільки розбирався.
Можна насолоджуватися містом і водночас мати цілком робочий день. Прогулянки й кав’ярні поєднувалися з навчанням і роботою за комп’ютером.

У львівському дворику знайшлася вивіска «Щось цікаве» з отвором для обличчя. Підставив своє. Ось і знайшлося щось цікаве :)

Криївка: спочатку пароль, потім кров’янка
У Криївку я ходив часто. Там мені запам’ятався вже сам вхід. Площа Ринок, начебто звичайний під’їзд, звичайні двері. Стукаєш, тобі відкривають, і перед тобою чоловік в образі повстанця зі зброєю. Ще й перевіряє, чи ти не «москаль», питає пароль. Тільки після цього заходиш усередину.
Точну модель зброї я не назву. А от пароль той самий: «Слава Україні!» і відповідь «Героям слава!». Цей обмін був частиною входу до закладу, частиною його вистави. Не просто відчинив двері ресторану й сів за столик. Правило входу, описане у 2013 році.
Але для мене Криївка була ще й про їжу. Там була найкраща у світі кров’янка. Принаймні моя оцінка саме така :) І взагалі українська кухня там була прекрасна. Коли згадую цей заклад, згадую і двері з паролем, і те, заради чого варто було вже пройти всередину та сісти їсти.
Була ще Найдорожча ресторація Галичини, інші львівські ресторанчики. Частина міського життя, до якої я охоче долучався: зайти, поїсти, випити кави, потім знову пройтися центром. У Львові мені подобалося мати час на все це.

Кава, яку запаюють
Окрема історія була з Львівською копальнею кави. Я там був, і запам’яталося приготування кави з твердою скоринкою зверху. Це називається «запаяна кава».

Сама копальня побудована навколо жарту: ніби каву у Львові видобувають під землею. Підземні ходи, шахтарські каски, вагонетки й кавові зерна підтримують цю вигадану історію. Це театралізована кав’ярня, де звичайний похід на каву перетворюється на відвідування «шахти». Репортаж із копальні, 2012 рік.

А з напоєм відбувається окреме шоу. Верхній шар цукру обпалюють пальником, тією самою паяльною лампою, яка мені й запам’яталася. У результаті на каві утворюється карамельна скоринка. Перед тобою чашка, над нею працюють вогнем, а зверху виходить тверда солодка поверхня. Це вже точно не просто поставити каву на стіл. «Запаяна» кава.

На терасі
Пригадую ресторанчик біля собору: гарна тераса з квітами й написом «KISS PLACE». Назву вже не скажу, але саме місце було дуже романтичне.

Базочка, щоб прокачатися
Під час мандрівок у житті багато невизначеності. Попереду наступна країна, нове місце, і ще не знаєш, що там буде. У цьому є інтерес. А між подорожами мені хотілося мати базу, де можна спокійно сісти, повчитися й обдумати свої наступні кроки.
Львів став саме такою базочкою. Багато часу я проводив за онлайн-навчанням. Мене цікавив інтернет-маркетинг: як працює трафік, як приводити людей, як будувати пропозицію. Я починав розбиратися з рекламою у Facebook, ретаргетингом, робив перші тестові кампанії. Це були нові для мене речі, які хотілося зрозуміти на практиці.

Після подорожі до Куала-Лумпура я почав застосовувати знання, отримані там на семінарі з інтернет-бізнесу. Навчання не закінчувалося разом із поїздкою. Нові теми залишалися зі мною, і хотілося вже самому спробувати, як усе це працює.
Я навіть почав записувати навчальні відео з маркетингу. Про базові речі: цільову аудиторію, офери, воронки. Ту саму базу, яку сам вивчав. Як зрозуміти, кому потрібна твоя пропозиція, що саме ти пропонуєш, як людина проходить шлях до покупки. Мої перші практичні кроки й робота з основами.
Це була переважно домашня робота на прокачку себе, а не звичний робочий день із клієнтами. Можна було розібратися в новій темі, щось спробувати, записати відео. І мати час подумати: що робити далі, як рухатися, як усе це застосовувати у своєму житті.
Мені все більше подобався інтернет-маркетинг і можливості роботи з різних точок світу. Подорожі давали нові враження й знання, а така пауза у Львові давала час із ними попрацювати. Без необхідності негайно збирати речі й їхати далі.

Шоколад, наливки й український характер
А ще у Львові був прекрасний шоколад. Мені запам’яталася Львівська майстерня шоколаду. Здається, саме так називалося те місце. Шоколад там був найкращий у світі. Так, із кров’янкою в мене теж була така оцінка. Але що робити, якщо було дуже смачно? :)

Пригадую й інше поєднання: шоколад із салом, десь в одному з ресторанчиків. Назву вже не скажу, зате сама ідея залишилася в пам’яті. Були наливки, ці українські напої, кав’ярні й заклади зі своїм характером. Мені подобалося, що вся ця культура їжі була частиною міста.
Для мене у Львові відчувався дуже сильний український дух. Я пов’язував його і з давньою Руссю, і з Галицько-Волинською державою. Водночас місто здавалося мені європейським. Ці відчуття не заважали одне одному: саме їхнє поєднання мені й подобалося.
Історія міста справді багатошарова. Львів виник у XIII столітті за правління Данила Романовича в Галицько-Волинській державі; перша літописна згадка датується 1256 роком. Пізніше були польський та австрійський періоди. У старому центрі переплелися східноєвропейські, італійські й німецькі архітектурні традиції, історії різних громад. Історія Львова, опис історичного центру ЮНЕСКО.

Містичний і затишний
Архітектура була ще однією причиною любити Львів. Собори, старі будинки, двори. У всьому цьому для мене була якась містичність. Велике місто, а водночас дуже затишне. Зі своєю душею, характером, автентичністю й неповторним шармом.


У Львова є й власний містичний фольклор. Наприклад, легенда про чорну труну, яка нібито блукає Ратушею й нагадує про несправедливий смертний вирок. Або історія про потяг-привид на вокзалі: він раптово з’являється, ось-ось має спричинити зіткнення, а потім зникає. Це міські легенди, а не події моїх поїздок. Але вони добре пасують до того містичного Львова, який мені подобався. Міські легенди Львова.

Львів у моєму серці.
Повернення
Львів не закінчився для мене одним періодом проживання чи одним жовтнем. Після 2013 року були наступні приїзди: навесні й улітку 2014-го, у липні 2015-го, у січні 2016-го. Різні дати, різні сезони, той самий Львів.
6 серпня 2014 року я знову на площі Ринок.


Січень 2016-го має вже інший сюжет: «Bitcoin in Ukraine 2016» і Blockchain Incredible Party. Ще одна сторінка львівських приїздів.


Кожен знайде свій шлях
У Львові була й ціла культура хостелів. Мені запам’яталися вони затишними й красивими. Навіть у такому тимчасовому місці можна було зустріти маленьку деталь, яка залишалася з тобою надовго.
На балкончику одного з хостелів, де я зупинявся, були вказівники в Нарнію, Небувалію, Гоґвортс, рай і пекло.

Я тоді написав про ці вказівники: кожен знайде свій шлях :)
Мій шлях у той період привів до Львова. Можна було знову зібратися в наступну подорож. А можна було на якийсь час залишитися, випити кави, відкрити ноутбук і розібратися з тим, що хочеш робити далі. У Львові в мене був час саме на це.
Якби Україна була дівчиною, Львів був би романтичною частиною її серця. З цією красою, затишними двориками, кавою, старими соборами й терасою, де навіть стрілка показує місце для поцілунків. Для мене в цьому дуже багато Львова.
Львівський альбом 2005 року
Додаткові ранні кадри з архіву. Дата фотографій збережена; обставини цієї поїздки ще потребують авторського уточнення.


