Сан-Дієго: а якби я тут жив?
Січень 2014
У січні 2014 року я приїхав у Сан-Дієго на Traffic & Conversion Summit, конференцію про те, як знаходити клієнтів і продавати в інтернеті. А тепер, коли їду звідси, перед очима в мене чомусь не зала з виступами. Я стою біля океану, дивлюся на будинки через дорогу й уявляю, що один із цих ранків міг би бути моїм. А починалося все з куди простішої ідеї. Коли випав вільний час, я пішов подивитися, що тут є цікавого.

Авіаносець біля набережної
Від Pier Café йду вздовж затоки, і переді мною вже USS Midway, колишній американський авіаносець, тепер музей. Його польотна палуба завдовжки майже три футбольні поля. Внизу я подивився, де жили моряки, дістався до штурвала й подумав: хтось же справді повертав ним усі ці три поля. А в ангарі заліз посидіти в кабіні Corsair. Така от прогулянка між справами.






На палубі я дивився на літаки як на команду з «Людей Ікс». Tomcat із рухомими крилами прикриває всіх, Vigilante був би очима, а гвинтовий Trader привіз би їм пошту й запчастини. Мені особливо подобається цей третій: у всіх суперсили, а в нього робота, без якої в інших суперсил може й не лишитися. Насправді ці машини служили в різні роки й на різних кораблях, але на одній палубі добре видно, навіщо кожна з них була потрібна.


Ще фото літаків на палубі









Я теж спробував увійти в команду. З навчального Buckeye помахав рукою, а на палубі вже просто розставив руки, як крила. Не скажу, що злетів, але підготувався як міг.


Музейний офіцер катапульти в жовтому показує, куди злітати. Я присів навпроти й виставив кулак. Він запускає літаки, я граю з ним у «камінь, ножиці, папір». Усе, більше підвищень по службі за той день у мене не було.

З краю палуби яхти внизу видно ніби з багатоповерхівки. Такий мирний краєвид, що важко звести його докупи з думкою, навіщо будували цей корабель. Країна може привезти свій аеродром до чужих берегів. Звідси добре відчуваєш, звідки в неї така впевненість. І можна уявити, як це виглядає з того берега.


Від затоки до океану
Після Midway я повернувся на набережну, у Seaport Village. Зелень підходить майже до води, над затокою міст, повз проходить катер. За ним ще якийсь час видно білу смугу. Із маленького ресторанчика на березі відкривався такий вид, що шкода було знову кудись поспішати. Я ж зранку хотів за ці кілька днів встигнути і те, і це, і ще все, про що не знав. А тут мені вже було добре просто йти вздовж води.

І саме тут, біля затоки, я записав пробне відео для курсу з інтернет-маркетингу. На конференції багато говорили про бізнес онлайн. Мені теж захотілося спробувати пояснити, як зібрати таку собі грошову машину в інтернеті. І заробити на тому, що зробив сам, теж було б непогано. От стою в Сан-Дієго, позаду міст. Іще не знаю, чи це справді моє, чи після саміту просто здається, що так і треба робити. Але спробувати мені цікаво.
Того вечора я ще спонтанно вискочив до сусідньої Тіхуани й того ж дня повернувся. А наступного ранку пішов до Тихого океану. Затоку напередодні я бачив згори, з авіаносця. Тут, біля Sunset Cliffs, я вже стояв над справжніми океанськими хвилями. Ніби Великий каньйон зійшов до води. Хвилі б’ють у камінь, і здається, що вони всю цю роботу почали ще в доісторичні часи.

Я потягнувся, пострибав. Після вчорашньої спроби злетіти з авіаносця цього разу вдалося хоча б відірватися від землі.

А потім сів. Поки планував Каліфорнію, найбільше думав, як усе встигнути. Тут виявилося, що мені цілком добре на одному камені.

Далі в скелі було ціле вікно. Крізь нього видно океан, а біля краю я зобразив, ніби збираюся стрибнути. Вода під ним вирує так, що одного погляду достатньо. Такі номери нехай лишаються уявними.

Через кілька хвилин я вже сидів на дальньому виступі й махав рукою. Виглядає так, ніби я таки перестрибнув. Якби мій перший крок в інтернет-маркетингу так само ефектно виглядав збоку, я б уже нічого не міняв.

Після скель ідеш повз звичайну табличку Sunset Cliffs Natural Park, і далі вже вулиця. Оця близькість мене й зачепила. Щойно ти дивився на океан і думав, що приїхав кудись далеко від усього. А місто весь цей час було в тебе за спиною.

Каліфорнія, яку я десь бачив
В Ocean Beach довга вулиця, пальми обабіч і синє небо. От як у GTA V, тільки можна просто гуляти.

Далі ще й вказівник Santa Monica Avenue. Ні, я все ще в Сан-Дієго. Так називається вулиця. Мені тут було якось вільно. Не в тому сенсі, що можна втекти від усього, а що можна стати ким хочеш і при цьому залишитися собою. Таке враження в мене склалося просто від прогулянки. Поки я роздивлявся цю каліфорнійську вулицю, для когось вона була просто дорогою додому.

Біля пляжу стоїть бронзова фігура рятувальника з ластами й поплавком. Пам’ятник місцевим рятувальникам відкрили минулого року. А трохи далі будка, точнісінько як у «Рятувальниках Малібу». Я вперше побачив таку наживо.

Ну все, зараз звідти вибіжить Памела Андерсон, і, якщо пощастить, ще й когось врятують. У будці сидів чувак у чорних штанах і дивився в телефон. От і вся серія. Для мене це перша в житті будка з «Рятувальників Малібу». Для нього, схоже, просто звичайний день біля океану.

Ранок через дорогу від океану
Із тієї прогулянки я весь час повертаюся думками до одного місця. Ще біля Sunset Cliffs я був повернутий до океану, а по другий бік дороги стояли житлові будинки. От уяви: я прийшов сюди подивитися на скелі, а хтось зараз просто виходить зі свого дому.

Що б я робив, якби жив тут? Прокинувся б, перейшов дорогу й побіг уздовж берега. Унизу вже серфери. Можна самому спуститися до води, а потім повернутися додому й узятися за роботу. Не втиснути це в один день, бо завтра від’їжджаєш. Просто встати й зробити так само ще раз.
Тут тепло, але не спекотно. У повітрі пахне чи то квітами, чи то деревами, не розібрав. Від Тихого океану віє свободою, а в самому місті, мені здається, ще й пахне розумними айтішними грошима. Мені подобається це поєднання. Є де займатися своїми справами, є люди, серед яких хочеться щось робити, і є океан одразу через дорогу. Якось так спокійно-святково. Наче життя вдалося, а свято для цього не потрібне.
Звісно, є питання, скільки коштує такий звичайний ранок. Приїхати на кілька днів я можу вже. А щоб жити отак, треба заробляти більше, ніж у мене зараз є. Принаймні тепер я розумію, заради чого мені хотілося б мати такий вибір.
От що мені дають подорожі. Коли я рівняюся тільки на сусіда, то й уявлення про те, чого я можу досягти, недалеко від нього відходить. У справах, які мені справді важливі, я краще подивлюся, як це роблять найкращі у світі. З тим, як хочеш жити, у мене вийшло схоже: поки не побачив цього ранку біля океану, я не мав із чим порівняти власне уявлення про звичайний день. А тепер маю ще одну ціль.
Я приїхав у Сан-Дієго на конференцію. А їду звідси з думкою, що з усіх міст, які я поки бачив, саме тут мені найбільше хотілося б пожити.