Сінгапур: полетіли на день народження, а святкує ціла країна

Серпень 2013

На Балі наближався мій день народження, і ми вирішували, де його відсвяткувати. Хотілося якоїсь спонтанної движухи. Куди можна полетіти? Сінгапур недалеко, ми там ще не були. Ну то полетіли!

Приблизно так усе й вирішилося. Без довгих приготувань, без складного плану. За відчуттям, увечері придумали, а зранку вже летимо. Мій день народження 7 серпня. А за два дні, як виявилося, день народження ще й у Сінгапуру. :)

Після Балі ніби перемкнули світ

Контраст був величезний. Після балійських мотобайків, які їздять у всіх напрямках і постійно кудись протискаються, потрапляєш у місто, де все настільки організовано, що спочатку просто ходиш і дивуєшся.

Чисто. Зручно. Усе розвинуте. І при цьому дуже зелено. Я чомусь не очікував, що місто з такими хмарочосами може бути таким зеленим. Гуляти тут було справжнім кайфом.

Окрема розвага для новоприбулого туриста: читати заборони. Здавалося, тут за все можна отримати штраф. Особливо мене розсмішив дуріан, якому в транспорті теж не раді. Фрукт із настільки сильним характером, що йому потрібен окремий знак. :)

А зі сміттям жарти вже закінчувалися. У 2013 році максимальний штраф, який суд міг призначити за перше порушення, становив тисячу сінгапурських доларів. Саме максимальний судовий штраф, а не автоматичний рахунок за кожен папірець. Але й така перспектива добре мотивує донести сміття до урни.

Дивишся навколо й думаєш: ого, тут порядок справді має значення.

Вечір над містом і дерева, як в «Аватарі»

Ще перед святкуванням незалежності ми пішли гуляти й покаталися на величезному колесі огляду. Подивилися на Сінгапур з усіх боків: вечір, усе світиться. Така романтична поїздка. Колесо рухалося повільно-повільно, а десь нагорі зупинилося й трохи постояло. Оця пауза була трохи стрьомна. Потім поїхали далі.

Сінгапур взагалі здавався дуже футуристичним. Там і музей такої незвичайної форми, ніби лотос, і сади з підсвіченими деревами, як в «Аватарі». У цих садах ми теж були.

А ще ми були в тому величезному саду під накриттям, із фонтанами й водоспадами.

Мій день народження, потім їхній

Про Національний день Сінгапуру 9 серпня ми заздалегідь не знали. Просто гуляли містом і побачили, що багато людей кудись ідуть. Усі такі святкові, гарно вдягнені. Явно щось відбувається.

Запитали перехожих і дізналися: це святкування незалежності Сінгапуру. Ого, круто! Треба дивитися.

І тут почалося. Військовий парад, святкове місто, вертольоти на тлі хмарочосів. Три вертольоти в небі, під одним із них величезний прапор Сінгапуру. Зовсім інший масштаб, коли бачиш це наживо, а не в новинах.

Увечері були феєрверки над затокою, на тлі Marina Bay Sands. Дивишся на цей готель, на вогні, на салюти й просто радієш, що опинився тут.

Мені дуже подобаються такі сюрпризи в подорожах. Нічого спеціально не планував, приїхав подивитися нове місто, а отримав ще й велике свято. Очікував одного, а вийшло значно більше. Оце був кайф.

Місто мільйонерів

Є фотографія, де я стою біля води, а позаду височіють будинки й далі щось будується. Для мене це був дуже сінгапурський вид: місто вже вражає, але ще продовжує рости.

Я називав його містом мільйонерів. Мене тоді вразила думка про квартири, які коштують мільйони. Дивишся на ці будинки, і в голові одразу: скільки ж тут людей із такими грошима!

Коли живеш у себе в Україні, мільйонер здається якимось супер-супер крутим чуваком. Дуже рідкісною людиною десь далеко. А тут раптом відчуваєш, наскільки великий світ і як багато в ньому людей, для яких такий масштаб грошей є звичайною частиною життя.

Звісно, ціна квартири сама собою ще не розповідає всього про статки її власника. Але мене тоді зачепила сама думка: таких людей набагато більше, ніж уявляється з твого звичного кола.

І це розширює мислення. У людей бувають дві проблеми з грошима: або їх дуже мало, або їх дуже багато. І треба вибрати, з якою проблемою хочеш жити. :)

Якщо мільйонерів стільки, то чому я не можу бути одним із них?

Навіть у метро трапився чоловік, який сидів поруч і щось робив на планшеті. Як я тоді зрозумів, купував чи продавав акції, щось на двісті тисяч доларів. За точну суму й саму операцію не ручаюся, але враження було: ого! Дві тисячі тринадцятий рік, людина просто їде в метро й займається такими справами. Для мене це було ще одне «вау»: оце технологічне місце.

Лі Куан Ю: коли від історії людини мурашки

Думки про Сінгапур у мене дуже пов’язані з Лі Куан Ю. Я читав його книжку «Із третього світу в перший», і ця історія мене сильно надихнула.

Найбільше вражав масштаб впливу людини. Як можна взяти країну з таким непростим стартом і допомогти перетворити її на світовий фінансовий центр? Зрозуміло, що місто будувала не одна людина. Але коли дивишся на результат, особливо гостро відчуваєш, скільки можуть змінити чиїсь рішення й наполегливість.

Для мене це було аж до мурашок. Оце крутий чувак. Оце масштаб.

Такі історії дуже добре прибирають бажання шукати відмазки. Хтось пояснює, чому нічого не вийде, а хтось бере й робить. І коли гуляєш Сінгапуром, ця думка вже має цілком конкретний вигляд: вулиці, зелень, транспорт, хмарочоси навколо тебе.

Сентоза й Universal: вау, вау, вау

На Сентозі ми пішли в Universal Studios. Для мене це був перший парк атракціонів такого рівня. Американські гірки, різні світи, усе велике, яскраве, дуже круто зроблене.

Найсильніше сподобався атракціон, де їдеш у вагончику всередині будівлі, а навколо працюють 3D-ефекти. Ніби американські гірки, тільки до руху додається цілий світ, у який тебе затягують зображення й візуалізації.

Ти начебто летиш угору, потім падаєш, несешся по якихось нереальних схилах. Розумієш, що це атракціон, але відчувається все дуже реально. Здається, там були трансформери, хоча за точну назву не ручаюся. Найточніше враження від нього: вау, вау, вау!

У самому парку теж постійно перемикаєшся з одного світу в інший. Тут Jurassic Park, там Єгипет, далі Мадагаскар. Відчуття, ніби зайшов в один парк, а потрапив одразу в кілька.

Єгипетська частина особливо пасувала цьому відчуттю маленьких подорожей усередині великої. Щойно ти був серед одних декорацій, а тут уже зовсім інша атмосфера. Не треба нікуди летіти, просто йдеш далі, і навколо тебе новий світ.

Мені сподобалося, що тут можна не тільки кататися. Самі тематичні зони вже цікаво роздивлятися й фотографувати. Єгипет став однією з таких зупинок: затриматися, подивитися навколо, зробити ще кілька кадрів. Для першого знайомства з Universal це було дуже круто.

На Сентозі було ще й вечірнє шоу зі «співучими кранами». Навіть таке тут перетворили на окрему виставу.

Кольорові футболки й оцінки для їжі

У метро нам зустрілися люди в дуже дивних футболках. Ніби спочатку білі, але тепер уже рожеві й усі в кольорових плямах. Начебто їх спеціально розмалювали фарбами.

Тоді ми вперше дізналися про індійську традицію кидатися кольоровими фарбами під час свята. Це Холі. Але люди в нашому вагоні, схоже, поверталися з кольорового забігу The Color Run: саме такий напис видно на футболках. Що саме за подія це була, ми тоді до кінця не розібралися. Просто їдеш у метро, а поруч із тобою така кольорова історія.

І ще одна річ мене сильно здивувала: літерні оцінки A, B, C, D у закладів із їжею. Навіть у невеликих точок вуличної їжі була оцінка гігієни. Їх перевіряли, дивилися на чистоту й умови роботи, а відвідувач міг побачити результат.

Мені сподобалася сама логіка. Маленький підприємець має причину старатися й отримувати вищу оцінку, бо люди на це дивляться, коли вирішують, де їсти. Я сприйняв це як дуже добре придуману систему: порядок працює не тільки на великих проспектах, а й біля маленької кухні.

У першому ряду на семінарі Роберта Аллена

Окремою частиною цього сінгапурського серпня став семінар 16 числа. Там виступав Роберт Аллен, автор книжки «Множинні джерела доходу».

Я читав її задовго до цього. Сидів десь в Україні, розбирався з думками автора, знаходив для себе важливі речі. А тут сиджу в першому ряду, і він переді мною, живий, розповідає зі сцени.

Це зовсім інше відчуття. Книжка вже дала тобі щось цінне, але між тобою й автором усе одно є відстань. А тут ти в одному з ним залі. Отримуєш знання прямо від першоджерела.

Для мене це знову було велике «вау». Людина, чиї думки ти читав далеко відсюди, раптом опиняється зовсім поруч.

Ось таким вийшов Сінгапур. Почалося все зі спонтанного «а давай полетимо», а далі було стільки різного: власний день народження, свято цілої країни, Universal, автор книжки, який виступає наживо перед тобою, і місто, від якого в голові стає трохи просторіше.

Світ великий. І можливостей у ньому, здається, набагато більше, ніж видно зі звичного місця. Треба іноді просто взяти й полетіти. :)