Барселона 2012: солодка вата й дикий кабан

Тримаємо в руках солодку вату. Позаду — каруселі, музика, вечірні вогні. Попереду — дикий кабан.

Просто на вулиці. Гуляє собі.

Ми вирішили скоротити дорогу з парку атракціонів до готелю. Ну, скоротили. Тепер стоїмо й дивимося на кабана, який у нашому вечорі взагалі не планувався. З одного боку, стрьомно. З іншого — прикольно. Солодка вата в такій ситуації особливої впевненості не додає.

А починалося все значно спокійніше.

Пакет закінчився. Подорож триває

Після Греції я мав повернутися в Україну. Усе вже було організовано: готель на Халкідіках, автобус, літак. Хороший, зручний відпочинок, де за тебе вирішили майже все. Навіть те, коли він закінчиться.

А мені захотілося продовжити.

Спочатку полетів до Афін. Потім у маршруті з’явилася Барселона. Ось це вже мені подобається: самому обирати, куди їхати далі. Без необхідності повертатися тільки тому, що так написано в готовому плані.

У Барселоні беремо таксі й їдемо до готелю. Будівля незвичайна, ніби теж вирішила йти по діагоналі. Ще не розібрався з містом, а воно вже починає з геометрії. Для Барселони, здається, цілком нормальний початок знайомства. Тут архітектура одразу звертає на себе увагу. Ми поки тільки доїхали до свого житла, а я вже роздивляюся, що тут із ним такого накрутили.

Поки доїхали, поки заселилися, часу минуло чимало. Уже пізно.

Але ж ми не для того прилетіли до Барселони, щоб подивитися тільки на готель. Навіть якщо він діагональний.

Їдемо на Барселонету.

Перша сангрія

Пляж, великі яхти, вечірки, клуби. У всьому цьому є якийсь дуже приємний шарм іспанського красивого життя. Дивишся навколо — і тут одразу багато всього, що хочеться спробувати. Починаю із сангрії, решта цієї краси поки нікуди не дінеться.

Її я тут п’ю вперше в житті.

Солоденька. Знайомство вдалося. От із чим тут довго розбиратися не треба :)

Не хочеться зараз нічого ускладнювати. Ми вже приїхали, заселилися, вибралися на пляж. Навколо ця вся барселонська вечірня двіжуха: яхти, люди, вечірки. Після дороги й заселення ось це поєднання моря, яхт і сангрії мені зараз якраз до місця.

Після готельного життя на Халкідіках особливо подобається сама можливість вирішувати все на ходу. Хочемо на пляж — їдемо на пляж. Далі буде видно. Мені вже сподобалося так подорожувати в Афінах, і повертати собі готовий розклад у Барселоні зовсім не тягне.

Попереду галереї, парки, море. А поки — Барселонета й мій перший досвід із сангрією. Непоганий початок.

Архітектура, хамон і перша паелья

У наступні дні гуляємо містом. Заходимо в галереї, їдемо на пляж, ходимо парками Гауді. Вони прекрасні. Арки, шмарки, незвична архітектура: на швидку прогулянку це явно не схоже. Пройти повз і не зупинитися теж ще треба вміти.

Арки, незвичні будівлі, парки. Фотографуємося, гуляємо далі. Біля собору роздивляюся фасад: шпилі, високі вікна, скульптури. На одну стіну тут явно не пошкодували фантазії :)

Заходимо на ринок. Тут хамон, тут їжа, яку теж хочеться спробувати. А я ж ще й паелью ніколи не їв. Саме на цьому ринку й пробую її вперше.

Ось так у подорожі й накопичуються ці маленькі перші рази. Учора — сангрія, тепер — паелья. Не якась велика подія, до якої треба спеціально готуватися. Просто гуляєш Барселоною, заходиш на ринок, а перед тобою вже паелья з морепродуктами й лимоном. Ось така екскурсія мені теж потрібна.

Фотографуємо і їжу, і всю цю архітектуру, і себе серед неї. Кам’яні арки, красиві фасади, пальми. Ходимо між цим усім, потім смачно їмо й знову йдемо гуляти. Архітектура тут не закінчується, але й на одному захопленні фасадами далеко не підеш. Паелья допомагає.

Ми ходимо парками Гауді, дивимося галереї, роздивляємося фонтани й кам’яні арки. Пальми стоять просто вздовж дороги, серед міського руху. А між усім цим ще й море. Воно не десь у наступній частині подорожі: ось воно, їдь і купайся.

І ще є Далі.

Далі й музей клубу, який мені подобається

На виставці Далі роздивляюся картини, скульптури, ці дивні форми. Фотографуюся біля великої людської постаті з піднятою рукою, потім біля погруддя. Постать вища за мене. Зате мені для фотографії не треба весь час тримати руку над головою. Навколо зали, кам’яні арки, роботи на стінах.

У цих прогулянках мені подобається переходити від одного до іншого: щойно був парк, тепер галерея, потім знову місто. Не треба проводити всю подорож якимось одним способом. У Гауді свої форми, у Далі свої, і мені цікаво роздивитися обидва варіанти. На пляж ми теж встигнемо.

Але є в Барселоні музей, про який я хочу сказати окремо. Музей ФК «Барселона».

Цим клубом я захоплююся. Тому побувати тут — окремий кайф.

За склом кубки. Великі, блискучі, з ручками. Цілі ряди нагород. Я роздивляюся їх, фотографуюся на їхньому тлі. Тут і Кубок європейських чемпіонів, і «Золота бутса». Стою зовсім поруч, роздивляюся нагороди через скло.

Коли тобі подобається клуб, його музей для тебе вже не просто ще одна зала з експонатами. Це ж «Барселона»! Ось її трофеї, ось усе це стоїть перед тобою. Круто сюди потрапити.

Стаю біля вітрини для фотографії: кубки за склом, я поруч. Ніби й до нагород причетний. Особисте знайомство з трофеями клубу, яким захоплююся, відбулося :)

Барселона вміщує і ці кубки, і Далі, і парки Гауді, і ринок із паельєю. Від блискучих трофеїв до кам’яних арок, а між ними ще й смачно поїсти. А ще тут є море: жодних вітрин між мною й водою.

Море теж у програмі

Гуляємо пляжем, заходимо у воду. Для мене це теж перший досвід: купатися в Середземному морі ось так, на відкритому громадському пляжі.

Не на території готелю. Просто міський пляж, куди можна прийти.

Після прогулянок між будівлями, галереями й арками вибираємося купатися. Не треба обирати між «їду дивитися місто» і «їду на море». Тут і те, й інше поруч. За ці дні встигаю і роздивитися музейні кубки, і поплавати в Середземному морі. І для цього зовсім не потрібен свій готельний пляж.

Стою біля води, фотографуюся. Уздовж берега люди, парасолі, далі міські будинки. Море переді мною, Барселона за спиною. Після купання знову повернемося до її вулиць, але зараз поспішати між будівлями зовсім не тягне.

А на вечір є ще парк атракціонів. Цього разу обираємо каруселі й солодку вату.

Солодка вата, каруселі й невелика зміна маршруту

Увечері все світиться, грає музика, крутяться каруселі. Парк атракціонів, солодка вата, легкий настрій. Усе як у кіно. Саме такого вечора й хотілося.

Мені подобається ця проста комбінація. Не треба нічого особливого вигадувати: каруселі, вогні, музика. Ходиш зі своєю солодкою ватою — і тобі добре. Після всіх галерей, архітектури й музеїв можна просто так провести вечір.

Фотографуюся з рожевою ватою, яка затуляє частину мого обличчя. Теж нормальний портрет мандрівника: половина я, половина солодка вата. Не завжди ж на тлі якогось собору :)

Потім ідемо назад до готелю. Вирішуємо скоротити дорогу, звертаємо кудись — і губимося.

Зате знаходимо кабана.

Дикого. На вулиці. Він просто собі гуляє, а ми стоїмо із солодкою ватою в руках.

Ситуація дивна. Щойно були каруселі, музика, усе красиво. А тепер треба якось розминутися з кабаном. Не зовсім той атракціон, який ми собі вибирали.

Спочатку обходимо його. Стрьомно, звісно. Він дикий, і ми не дуже розуміємо, чого від нього чекати. Але водночас цікаво: ну де ти ще отак ідеш із парку з солодкою ватою й зустрічаєш кабана?

Потім навіть чимось його пригощаємо. Для нас він виявляється доброзичливим, хоча з цього я б не робив висновків про всіх кабанів. Цей просто стає учасником нашої прогулянки.

У якийсь момент уже незрозуміло, хто кого більше боїться. Ми його чи він нас.

Фотографуємося з ним і повертаємося до готелю.

Захотілося красивого вечора з каруселями — отримали. Музика була, солодка вата теж. Навіть фото на згадку зробили.

Кабан ішов додатково.

Із солодкою ватою ми, схоже, непогано вписалися в його вечір :)