Китай, 2013: сім мотоциклів у кулі й армія на дві тисячі років

До Китаю я прилетів із досить простим уявленням про Made in China. Щось дешеве, не дуже якісне, трохи кривеньке. А потім переді мною виріс Шанхай. Величезні скляні вежі, чисті вулиці, масштаб, який у цю маленьку етикетку взагалі не поміщався.

А з повсякденними речами було складніше: навіть із таксистами англійська майже не допомагала.

Шанхай: англійська закінчилася

З Гонконгу ми прилетіли літаком. Перед цим довелося повозитися з китайськими візами: щось з’ясовувати, вирішувати, проходити бюрократію. Зрештою отримали й полетіли.

Першим враженням було, що англійською тут ніхто не говорить. У наших спробах порозумітися вона майже не допомагала, навіть із таксистами було непросто. Ніби країна ввічливо пропонувала: китайська у нас уже є, приєднуйтеся.

У метро ми орієнтувалися по ієрогліфах як по картинках. Ось щось схоже на будиночок, поряд квадратик. Запам’ятали: тут наша станція. Назву прочитати не можемо, зате архітектуру слова вже вивчили. Такий собі прискорений курс китайської з практичним іспитом «повернися в готель».

Сам готель після Гонконгу дуже порадував. Там за відчутні гроші отримуєш тісноту, а тут наше дуже класне місце обходилося приблизно у двадцять-тридцять доларів на добу. Контраст величезний. Приємно, коли після переїзду бюджет раптом починає поводитися пристойно.

Через дорогу від майбутнього

Шанхай особливо вражав сусідством різних світів. З одного боку вулиці скляні хмарочоси, усе чисте, доглянуте, масштабне. З іншого низенькі старі будинки, обшарпані стіни, квартали, які поруч із цими вежами виглядали зовсім бідно. Між ними звичайна дорога.

Дуже багато велосипедів і мотоциклів. Над усім цим величезне місто, яке росте вгору. А на набережній Бунд відкривається той самий skyline: вежі, річка, судна, телевежа «Східна перлина» з її кулями. Оці споруди наживо швидко лікують поблажливе ставлення до напису Made in China.

Були й знайомі деталі в незнайомому оформленні. Пам’ятники Мао Цзедуну нагадували мені наші пам’ятники Леніну. А в шанхайському метро раз у раз траплявся Кріштіану Роналду, який рекламував Herbalife. На тлі ієрогліфів хоча б одне обличчя можна було впізнати без підготовки.

Я навіть пожартував: цікаво, чи сам Кріштіану знає, як часто його тут зустрічають? :)

Ринок із розширеним меню

На місцевому ринку мій список того, що взагалі буває їжею, помітно розширився. Уперше побачив курей із чорною шкірою. Не підгорілих. Просто таких курей.

Поруч продавали жаб на вагу, черепах, у мисках і ванночках ворушилися якісь довгі змієподібні створіння. Частину я сприйняв як змій, частину як в’юнів. Зоологічну експертизу не проводив, але дивитися було дуже цікаво. Для продавців звичайний продуктовий день, для мене майже екскурсія.

А в супермаркеті серед усього цього китайського світу знайшлася українська горілка «Хлібний Дар». Стоїть собі на полиці, наче так і треба. Ми тут ще з метро розбираємося, а вона вже нормально влаштувалася.

Сім мотоциклів. Одна куля

На акробатичному шоу в Шанхаї було відчуття, що ми потрапили в якийсь інший світ. Люди стрибали, виконували складні трюки, але найбільше мене вразила металева куля з мотоциклами всередині.

Спочатку заїжджає один мотоцикліст і починає ганяти по її стінках. Уже прикольно. Потім другий. Потім третій. І зрештою їх там сім. Сім мотоциклів усередині однієї кулі, кожен на величезній швидкості їде у своєму напрямку.

Блін, як це взагалі можливо? Ми ще розбираємося з квадратиками на схемі метро, а ці люди роз’їжджаються в замкненій сфері. Дуже різні рівні навігації.

Вражаюче видовище. Уже тільки заради цього варто було приїхати до Шанхая.

Ще дуже сподобався старий район біля Юйюань: китайські дахи із загнутими краями, різьблені балкони, червоні колони. Увечері будівлі засвічуються, і все стає ще красивішим.

До Сіаня, бажано саме до Сіаня

Наступним містом був Сіань. Ми летіли туди передусім заради теракотової армії. Хоча спочатку довелося трохи поборотися з квитками.

Покупку перельоту із Шанхая скасували через проблему з прийманням моєї картки. Потім я ще й помилився зі зворотним бронюванням: там з’явився Хуаншань замість потрібного Шанхая. Довелося писати й просити виправити. Назви я ще плутаю, а система вже готова розширити нашу географію.

Зрештою до Сіаня ми прилетіли. І буквально першого дня поїхали дивитися армію. Дорогою побачив гранатові сади. Сади, сади, сади. Я до цього ніколи не бачив, як ростуть гранати. Саме фрукти із зернятками, щоб у розповіді про армію не виникло зайвих асоціацій.

Імператор підготувався серйозно

Теракотова армія біля Сіаня справді офігенна. Заходиш у величезний павільйон, а внизу довгими рядами стоять воїни. Між ними земляні перегородки, над ними великий дах. Ряди йдуть далеко вглиб, і від цього особливо відчувається масштаб.

Це частина поховального комплексу Цінь Шихуанді, першого імператора об’єднаного Китаю. Він об’єднав країну у 221 році до нашої ери й помер у 210-му. Тисячі глиняних солдатів, коней, колісниці та інші фігури мали супроводжувати його в потойбічному світі. Імператор, скажімо так, вирішив не їхати без охорони.

Усе це створили понад дві тисячі років тому. Воїни в людський зріст, із різними обличчями, зачісками, обладунками. Здалеку бачиш армію, а придивляєшся й починаєш помічати окремі фігури. Саме поєднання величезної кількості й такої уваги до деталей дуже вражає.

Армію відкрили у 1974 році. Виходить, вона пролежала під землею більше двох тисячоліть. І це лише частина величезного комплексу, а не вся імператорська гробниця в одному залі.

Нам би іноді нормально організувати невелику поїздку, а людина підготувала цілу армію для наступного життя.

Ми наробили багато фотографій із різних ракурсів. Це якраз те місце, де хочеться і загальний вид зняти, і окремих воїнів роздивитися. Одне з найсильніших вражень від Китаю.

Місто за мурами

Сам Сіань теж дуже сподобався. Старе місто оточують потужні мури, і прогулянка тут зовсім інша, ніж у Шанхаї. Храми, брами, пагоди, старовинна архітектура. Історія відчувається прямо в міському просторі.

У давнину це був Чан’ань, столиця імперій, зокрема Хань і Тан. Але мури, які оточують нинішнє старе місто, значно молодші: їх спорудили в XIV столітті за династії Мін. Тут стільки різних історичних шарів, що навіть «молодші» означає кілька сотень років.

Окремо запам’яталася Мала пагода диких гусей на території храму Цзяньфу. Висока багатоярусна споруда серед зелені, доріжки, брами. Її почали будувати ще за династії Тан, на початку VIII століття.

На храмовій території якась дуже гармонійна атмосфера. Запам’яталися й округлі, пузаті фігури в храмових дворах. Старі будівлі, зелень, внутрішній спокій. Місце для роздумів про важливе.

А на міських площах багато літніх людей займаються фізкультурою. Сиві голови, плавні рухи, цілі групи. Дуже класно, що вони так організовуються й проводять час разом. Місто має старі мури, але всередині ніхто не збирається перетворюватися на музейний експонат.

Увечері подивилися на співаючі фонтани біля Великої пагоди диких гусей. Підсвічені струмені, довгі дуги води, пагода за ними. Знову все величезне й дуже красиво зроблене. Навіть фонтану тут тісно бути просто фонтаном.

Потім пішли в ресторан і з’їли пекінську качку. Такий обов’язковий пункт: приїхати до Китаю й спробувати. І для цього, як виявилося, не обов’язково їхати до Пекіна.

Коли будують одразу місто

Назад із Сіаня до Шанхая поїхали поїздом. На вокзалі сині крісла в залі очікування, валізи поруч. Після всіх воїнів, храмів і фонтанів знову звичайна подорож: сісти, почекати, поїхати далі.

Дорогою здивували нові забудови. Цілі квартали й міста, а у вікнах не видно світла. З поїзда вони здавалися порожніми. Скільки там насправді жило людей, із вікна не визначиш, але саме враження було дуже сильним: будують одразу ціле місто.

Ось цей розмах мене в Китаї й зачепив. Треба щось побудувати? Тут ніби одразу беруть великий шматок. Хмарочоси, житлові квартали, величезні площі. А поруч стоїть армія, яку інший масштабний будівельник замовив понад дві тисячі років тому.

Я приїхав зі своїм поблажливим Made in China. Повернувся до Шанхая вже з іншим розумінням цієї фрази. Китай виявився значно крутішим, ніж я собі уявляв.