До вмісту
АНДРІЙ
TONKOLYTKO
← Україна

Майдан і Межигір’я: зима, яка змінила Київ

Листопад 2013 — березень 2014

Біля ялинки на Майдані. 17 грудня 2013 року.
Біля ялинки на Майдані. 17 грудня 2013 року.

Я жив тоді майже в самому центрі Києва, на Басейній. Майдан і Хрещатик були зовсім поруч: тут був мій банк, тут були ресторанчики, куди я ходив їсти. Звичайні місця, повз які проходиш щодня і навряд чи думаєш, що зовсім скоро вони стануть місцем історичних подій.

Коли почався Майдан, туди пішли мої друзі й знайомі. Я теж вирішив пройтися і подивитися, що відбувається. На той час я вже багато подорожував, виріс у незалежній Україні й відчував себе європейцем. Тому новина про те, що уряд зупинив підготовку до підписання угоди з Європейським Союзом, викликала в мене відчуття: щось іде не туди.

На Майдан я йшов за власним бажанням. Мені ніхто нічого за це не платив, я просто хотів бути там, побачити людей і відчути атмосферу.

Перші дні

Люди стояли під стелою Незалежності, слухали виступи, обговорювали новини. Були українські прапори, обличчя розмальовані синім і жовтим. 24 листопада серед людей була людина з плакатом англійською: «Ukrainians choose the EU».

«Ukrainians choose the EU». 24 листопада 2013.
«Ukrainians choose the EU». 24 листопада 2013.

Ми прогулювалися й у бік Кабміну. Дорогу перекрили силовики, а в кількох вікнах будівлі горіло світло. Було незвично бачити, як знайомі вулиці навколо мого дому поступово змінюються.

Людей ставало більше. Вони збиралися і біля пам’ятника княгині Ользі, співали пісень, приносили прапори. З різних регіонів привозили їжу, усіх безкоштовно годували. Ми навіть заходили скуштувати, що там приготували. У цьому було щось дуже живе: незнайомі люди збиралися разом і підтримували одне одного.

Після розгону протестувальників у ніч на 30 листопада людей у центрі стало значно більше. 1 грудня від університету Шевченка до Майдану йшов суцільний потік людей із плакатами. Тисячі й тисячі людей.

Колона людей із прапорами. 1 грудня 2013.
Колона людей із прапорами. 1 грудня 2013.

На площі стояв каркас новорічної ялинки. Його так і не встигли прикрасити як звичайну ялинку: натомість на ньому з’явилися українські прапори й різні написи. На сцені виступали люди, співав Святослав Вакарчук. Був там і Віталій Кличко.

Український прапор на крані біля ялинки на Майдані.
На сцені Майдану. 1 грудня 2013 року.
На сцені Майдану. 1 грудня 2013 року.

Майдан почав жити своїм життям. Люди облаштовували простір, готували їжу, ночували в центрі міста. Я заходив усередину будівлі міської адміністрації на Хрещатику: на стінах були плакати, люди там перебували й спали. Мене вражало, наскільки все було самоорганізовано.

Андрій у залі з прапорами. 17 грудня 2013.
Андрій у залі з прапорами. 17 грудня 2013.

Напроти Бессарабського ринку раніше стояв пам’ятник Леніну. У грудні його вже не було — залишився постамент із прапорами. Для мене це був символ радянського минулого, яке залишали позаду.

Постамент знесеного пам’ятника Леніну з прапорами. 17 грудня 2013.
Постамент знесеного пам’ятника Леніну з прапорами. 17 грудня 2013.

Я часто приходив на Майдан, гуляв біля ялинки з прапорами, був там і в касці. Серед людей були й бабусі в українських хустках.

Ялинка з прапорами та плакатами. 17 грудня 2013.
Ялинка з прапорами та плакатами. 17 грудня 2013.
Прапори та плакати біля барикади. 17 грудня 2013.
Прапори та плакати біля барикади. 17 грудня 2013.
Спільне фото з жінками на Майдані. 17 грудня 2013.
Спільне фото з жінками на Майдані. 17 грудня 2013.
Спільне фото біля намету. 17 грудня 2013.
Спільне фото біля намету. 17 грудня 2013.
Андрій у розписаній касці. 17 грудня 2013.
Андрій у розписаній касці. 17 грудня 2013.
Спільне фото на Майдані. 17 грудня 2013.
Спільне фото на Майдані. 17 грудня 2013.
Спільне фото біля столу. 17 грудня 2013.
Спільне фото біля столу. 17 грудня 2013.
Майдан Незалежності у грудні. 17 грудня 2013.
Майдан Незалежності у грудні. 17 грудня 2013.

А 21 грудня ввечері я знову зайшов спробувати їжу з польової кухні. Годували всіх, і загальний настрій тоді був піднесений.

Після цього я полетів до Америки. А коли повернувся до Києва, Майдан уже був зовсім іншим.

Повернення

18 лютого я знову прийшов у центр. На Грушевського були барикади, горіли шини. Я підійшов подивитися, що відбувається. Там стояв вінок із написом «Герої не вмирають» і портрети трьох людей. Перші загиблі вже були ще в січні.

Квіти й портрети загиблих. 18 лютого 2014.
Квіти й портрети загиблих. 18 лютого 2014.
Люди й дим біля барикад. 18 лютого 2014.
Люди й дим біля барикад. 18 лютого 2014.

Тоді мені було важко зрозуміти, до чого все йде. Не вірилося, що тут, у центрі Києва, можуть убивати людей.

Найтрагічніші події розгорнулися 18–20 лютого. Масові розстріли на Інститутській сталися 20 лютого. А 21-го я знову був на Майдані. Через площу проносили труну із загиблим. Поруч стояв обгорілий Будинок профспілок. Там, де загинули люди, запалили свічки й огородили ці місця.

Прощання із загиблим. 21 лютого 2014.
Прощання із загиблим. 21 лютого 2014.
Обгорілий Будинок профспілок. 21 лютого 2014.
Обгорілий Будинок профспілок. 21 лютого 2014.
Біля запалених свічок. 21 лютого 2014.
Біля запалених свічок. 21 лютого 2014.
Ноші та свічки. 21 лютого 2014.
Ноші та свічки. 21 лютого 2014.
Квіти й лампадки за стрічкою. 21 лютого 2014.
Квіти й лампадки за стрічкою. 21 лютого 2014.
Люди біля місць пам’яті. 21 лютого 2014.
Люди біля місць пам’яті. 21 лютого 2014.
Квіти та запалені лампадки. 21 лютого 2014.
Квіти та запалені лампадки. 21 лютого 2014.

На одній зі стін був напис: «Цей народ непереможний». Навколо були квіти й свічки. Усе це вже зовсім не нагадувало перші дні, коли ми приходили просто побачити, що відбувається, і пробували їжу на польових кухнях.

«Цей народ непереможний». 21 лютого 2014.
«Цей народ непереможний». 21 лютого 2014.

Межигір’я

22 лютого ми вирішили поїхати до Межигір’я — подивитися на резиденцію Януковича. Вийшла ціла пригода.

Ми взяли таксі в напрямку Нових Петрівців, але на під’їзді потрапили у величезний затор. Людей їхало й ішло дуже багато. За кілометр чи два до місця ми зрозуміли, що далі таксі просто не проїде. Вийшли й пішли пішки разом з усіма.

Люди навколо раділи. Було відчуття перемоги, хоча ще ніхто не знав, що буде далі. Перед входом хтось топтав прапор Партії регіонів. Інші стояли біля воріт і на паркані; на воротах висів напис: «Люди!!! Не знищуйте докази свавілля!».

Біля входу з проханням не знищувати докази. Межигір’я, лютий 2014.
Біля входу з проханням не знищувати докази. Межигір’я, лютий 2014.

Потрапити всередину через головний вхід не вийшло. Але ми ж ніколи не здаємося! Ми знали, що люди якось туди проходять, і вирішили обійти територію. Ходили, ходили — і нарешті знайшли дірку в паркані. Через неї й потрапили всередину.

Прохід у паркані Межигір’я. 22 лютого 2014.
Прохід у паркані Межигір’я. 22 лютого 2014.

А там — ціле маленьке паркове містечко. Берези, доріжки, озера, містки й величезна набережна, якою можна гуляти годинами. Ми ходили територією, фотографувалися біля містків і розглядали все навколо.

На прогулянці територією Межигір’я. Межигір’я, лютий 2014.
На прогулянці територією Межигір’я. Межигір’я, лютий 2014.
Зимова набережна. Межигір’я, лютий 2014.
Зимова набережна. Межигір’я, лютий 2014.
Біля огорожі набережної. Межигір’я, лютий 2014.
Біля огорожі набережної. Межигір’я, лютий 2014.
На доріжці вздовж води. Межигір’я, лютий 2014.
На доріжці вздовж води. Межигір’я, лютий 2014.

Потім натрапили на зоопарк. У клітках сиділи різні фазани, зокрема золоті. Я дивився на це й думав: ого, так ось як жив президент бідної країни.

Птах у вольєрі. Межигір’я, лютий 2014.
Птах у вольєрі. Межигір’я, лютий 2014.

Біля набережної стояв корабель, схожий на галеон. Гарний, незвичний — і прямо посеред цієї резиденції. Усередині було багато алкоголю, який, як я зрозумів, дарували Януковичу. А ще я побачив пляшки іменної горілки з його портретом. Хтось зробив президенту персональну горілку. Це мене тоді розсмішило.

Галеон на тлі зимової води. Межигір’я, лютий 2014.
Галеон на тлі зимової води. Межигір’я, лютий 2014.
Освітлені вікна галеона. Межигір’я, лютий 2014.
Освітлені вікна галеона. Межигір’я, лютий 2014.
Інтер’єр із люстрами. Межигір’я, лютий 2014.
Інтер’єр із люстрами. Межигір’я, лютий 2014.
Пляшки іменної горілки з портретом Януковича. Межигір’я, 22 лютого 2014.
Пляшки іменної горілки з портретом Януковича. Межигір’я, 22 лютого 2014.

Ми продовжували гуляти до темряви. До великої дерев’яної будівлі так і не дійшли. Потім вибралися з території й поїхали назад до Києва.

У парку біля містка. Межигір’я, лютий 2014.
У парку біля містка. Межигір’я, лютий 2014.

Знову на Майдан

Повернувшись, ми знову потрапили на Майдан. Там усе ще було багато людей. Частина історії завершилася: Янукович залишив владу, і люди раділи тому, що сприймали як перемогу. Але поруч були квіти, вінки й свічки — нагадування про ціну, яку за це заплатили.

Попереду залишалося багато невідомого. Що буде далі з країною, хто й як нею керуватиме? Тоді ми ще не знали відповідей.

Я ще повертався на Майдан. 26 лютого там усе ще були квіти й вінки, а 5 березня побачив дерев’яну скульптуру Шевченка, яку там вирізьбили.

Дерев’яний Шевченко на Майдані. 5 березня 2014.
Дерев’яний Шевченко на Майдані. 5 березня 2014.

За ці місяці Майдан змінився до невпізнання. Спочатку прапори, пісні й польові кухні, потім барикади й дим, а далі свічки та прощання із загиблими. А наступного дня ми вже йшли в Межигір’я, шукали дірку в паркані й дивувалися фазанам та пляшці горілки з президентським портретом.

Усе це я бачив у своєму місті, на вулицях, якими звик ходити щодня.

Озвучення · українськоюПовний текст · без підписів фото Відкрити аудіо
0:00

Готово до прослуховування