До вмісту
АНДРІЙ
TONKOLYTKO
← США

Філадельфія: Каупервуд у навушниках, Вортон наживо

Січень 2014 року

Андрій стоїть поруч із бронзовою статуєю сидячого Франкліна на тлі зеленого College Hall.

Ще одна Статуя Свободи

У Нью-Йорку я дивився на Статую Свободи з порома. У Філадельфії мені вистачило тротуару. У Northern Liberties за невисокою огорожею стояла її маленька копія, з ліхтарем замість факела. Я став поруч. Цього разу не треба було відпливати на середину затоки, щоб вона вся влізла в кадр.

Андрій стоїть біля невеликої копії Статуї Свободи за огорожею.
Мала Статуя Свободи в Northern Liberties.

Між Філадельфією й тією, нью-йоркською, статуєю є справжній зв’язок. У 1876 році, коли цілої статуї ще не було, на виставці до сторіччя незалежності США тут показували її руку з факелом. Потім руку повезли в Нью-Йорк, а саму статую відкрили там аж через десять років. Ця маленька, звісно, до виставки не має стосунку. Просто смішно: я щойно приїхав із Нью-Йорка, а місто вже знайшло, чим мені про нього нагадати.

Статуя стояла просто переді мною. А от вхід у наше житло на Airbnb був геть неочевидний. Ми шукали вхід, і ніяк не могли зрозуміти, звідки заходити. Здається, треба було пройти у внутрішній дворик. Є місто, є адреса, ти вже наче на місці, а перед тобою двері й ти все одно не певен, що саме ці. Трохи згодом я так само придивлявся до дверей, тільки цього разу шукав сліди людини, якої взагалі не існувало.

У гості до Каупервуда

Цю людину звати Френк Каупервуд. У навушниках у мене «Фінансист» Теодора Драйзера. Я вже читав усю трилогію, а тут захотілося знову послухати книжку саме в тих кварталах, де починалася кар’єра Каупервуда. Він був для мене однією з рольових моделей у бізнесі. Не в особистому житті й далеко не в усьому іншому. Мене цікавило, як він придивлявся до людей і до угод, як намагався зрозуміти, де насправді рухаються гроші. А ще було цікаво побачити, як виглядає місто, яке до цього я знав очима Драйзера.

З Драйзером у навушниках я зайшов у Elfreth’s Alley. Тут вузько: під ногами бруківка, з обох боків цегла, ставні й зелені двері. Вже сутеніє, ліхтарі світяться, а різдвяні вінки ще не познімали. Біля одних дверей я став так, ніби зайшов у гості до Каупервуда. Потім пройшовся вздовж будинків. На одному кадрі я розмитий, зате по ньому видно, що це прогулянка, а не ще одна моя спроба рівно простояти перед камерою.

Андрій біля зелених дверей з різдвяним вінком у вузькому цегляному провулку.
В Elfreth’s Alley: на хвилину ніби в гостях у Каупервуда.
Розмитий у русі Андрій іде повз зелені двері й освітлені цегляні фасади.
Крок по Elfreth’s Alley.

На тій самій старій вуличці, вже на огорожі, я вперше в житті побачив наживо назву Berkshire Hathaway. Я давно чув про Воррена Баффета й теж мав його за одну зі своїх рольових моделей. І от стою в навушниках, слухаю про фінансиста дев’ятнадцятого століття, а переді мною звичайна табличка про оренду. Її повісила місцева агенція Fox & Roach, яка працює під брендом Berkshire Hathaway HomeServices. Баффет особисто хату не здавав. Просто назва, яка в мене до того жила у книжках і розмовах про інвестиції, раптом висіла на огорожі на висоті очей.

Вивіска місцевої рієлторської агенції на тлі зелені.
Оголошення про оренду від Berkshire Hathaway HomeServices / Fox & Roach.

Пройшов далі під британським прапором, а біля освітлених червоних дверей розставив руки, ніби вийшов із дому й нарешті міг потягнутися. Мені подобається ця суміш. В одному кварталі я встиг побути гостем у вигаданого фінансиста, пройти повз табличку з компанією справжнього й далі слухати Драйзера, не звертаючи з вулиці.

Андрій іде вздовж ряду цегляних будинків під британським прапором.
Під британським прапором в Elfreth’s Alley.
Андрій розводить руки перед освітленим порталом із червоними дверима.
Біля червоних дверей на вечірній прогулянці.

На Другій вулиці зайшли до The Book Trader. Це букіністична книгарня: вузькі проходи між полицями, книжки впритул одна до одної, а ближче до виходу навіть ящики з написом «Free Books». Я зробив там купу фотографій. Книжка в мене вже була, тільки у вухах. Але, коли йдеш Філадельфією за романом, пройти повз таку книгарню важко.

Вузький прохід між високими полицями з уживаними книжками.
Між полицями The Book Trader.
Темні ящики з книжками і табличками Free Books.
Ящики з безкоштовними книжками біля The Book Trader.

Від книгарні вже недалеко до Chestnut Street. Під вечір я сфотографувався під написом «123 Chestnut Street». Каштанова вулиця таки існує, і я стою саме тут. Самого Каупервуда, ясна річ, за цими дверима не було. Це будівля колишнього Corn Exchange National Bank, зведена у 1903 році. Події, які я слухаю, відбуваються за кілька десятиліть до того. Але це той самий фінансовий квартал, у якому Драйзер розставив своїх героїв.

Андрій під освітленим написом 123 Chestnut Street.
123 Chestnut Street, будівля колишнього Corn Exchange National Bank.

Для першої роботи Каупервуда Драйзер дає іншу адресу, але зовсім поруч: Henry Waterman & Co. на 74 South Second Street. Для нього це можливість зблизька подивитися, як працює торгівля. Далі він переходить до банкірів і брокерів Tighe & Co., на 66 South Third Street. Потім відкриває власну контору на тій же вулиці, у будинку номер 64. Змінюється номер на дверях, а разом з ним і масштаб того, на що він готовий замахнутися. Згодом у нього в голові вже не тільки чужі угоди, а цілі трамвайні лінії, зокрема на Chestnut Street.

Не скажу, що раптом побачив Філадельфію такою, якою її бачив Драйзер. Але тут до мене дійшло, що ці назви я досі знав тільки з книжки. Десь там є Філадельфія, десь є якась Chestnut Street, там Каупервуд починає будувати свою імперію. І раптом я стою під цим написом. Відчуття, ніби доторкнувся до джерела. Навіть мурашки були.

Дрексель, який вийшов із книжки

Наступного ранку, 20 січня, ми пішли до університетів. Здавалося б, учорашня прогулянка вже позаду, але одне прізвище з книжки зустрілося й тут. Біля Drexel University стоїть великий бронзовий дракон на ім’я Маріо. З ним я, звісно, сфотографувався. Але мене зачепило й прізвище над драконом. У «Фінансисті» фірма Drexel & Co. стоїть в одному ряду з великими гравцями того самого кварталу, де ми гуляли напередодні.

Андрій перед великою статуєю дракона і будівлею з написом Drexel University.
Маріо, бронзовий дракон Drexel University.

За прізвищем на будівлі стоїть справжній філадельфійський інвестиційний банкір, Антоні Джозеф Дрексель. У 1871 році він разом із Джоном Пірпонтом Морганом заснував Drexel, Morgan & Co. у Нью-Йорку і був Морганові наставником. А 1891 року відкрив у Філадельфії Інститут мистецтва, науки й промисловості. З нього й виріс цей університет.

Ім’я Дрекселя спливало в мене й у зв’язку з «Королем капіталу». Там мова вже про іншу епоху: пізнішу Drexel Burnham Lambert і ринок високодохідних облігацій. Назва дійшла туди через колишніх партнерів і кілька злиттів, а не тому, що одна й та сама фірма, нічого не міняючи, проіснувала сто років. У Драйзера є момент, коли після великої пожежі в Чикаго Каупервуд, який так хотів грати на одному полі з великими фірмами, мусить іти до Drexel & Co. і дізнаватися, чи не вимагатимуть вони повернути позики. У книжці ця назва могла означати, чи витримає його бізнес наступний день. А тут вона написана над бронзовим драконом.

Із курсу на кампус

Від дракона ми пішли далі до Університету Пенсильванії. Penn веде свою історію з 1740 року і належить до Ліги плюща. У дев’ятнадцятому столітті він переїхав із центру Філадельфії на цей кампус. А Вортон, заради якого мені особливо хотілося сюди зайти, є бізнес-школою Penn. Її заснував Джозеф Вортон у 1881 році. Це була перша університетська бізнес-школа. Так я дійшов пішки до ще одного місця, де історія фінансів стала історією освіти. З Вортоном у мене вже було своє знайомство.

Андрій на цегляній алеї під синім банером Welcome to Penn Engineering.
На кампусі Penn, під банером Penn Engineering.

Я вже пройшов їхній «Вступ до маркетингу» на Coursera. Дев’ять тижнів онлайн, троє викладачів Вортона: Пітер Фейдер, Барбара Кан і Девід Белл. У тій самій серії були корпоративні фінанси, облік і управління операціями. Мої співкурсники були з різних країн. Наскільки пам’ятаю, серед них траплялися навіть віцепрезиденти фінансових компаній. Оце мене тоді й вразило. Можна бути де завгодно і вчитися в тих самих викладачів, у яких вчаться тут. 14 січня мені прийшов лист про завершення курсу, а за шість днів я вже йду цим кампусом.

На Smith Walk я помітив металевий знак із грецькими літерами. Це Bent, емблема інженерного почесного товариства Tau Beta Pi. Тут, у Penn, їхній осередок існує з 1921 року. За кілька хвилин я вже на College Green, або Blanche P. Levy Park. Ліворуч червоний портик бібліотеки Fisher Fine Arts, попереду зелений College Hall. Зблизька його зелений колір ще помітніший: це місцевий камінь серпентин. Цей корпус із готичними вікнами й сходами був першою будівлею Penn на його теперішньому кампусі.

Металевий знак у формі опори з грецькими літерами, серед плюща.
Bent, емблема інженерного товариства Tau Beta Pi.
Андрій із руками в кишенях на викладеній цеглою площі перед зеленим корпусом.
College Green: ліворуч Fisher Fine Arts Library, позаду College Hall.
Андрій стоїть на сходах під готичним порталом зеленого корпусу Penn.
На сходах північного входу College Hall.

Після зеленого College Hall на Locust Walk в очі впадає червоне LOVE Роберта Індіани. У Філадельфії є ще одна така скульптура, та, що дала назву LOVE Park у центрі. Ця своя, університетська. А у Wynn Commons я зупинився біля великого герба Penn. Двір назвали на честь Стіва Вінна, випускника Penn, який допоміг облаштувати цей простір.

Андрій стоїть на повний зріст поруч із червоною скульптурою LOVE.
Університетська LOVE Роберта Індіани на Locust Walk.
Андрій у відкритому цегляному дворі; позаду великий герб університету.
Біля герба Penn у дворі, що у 2014 році називався Wynn Commons.

Після корпусів, скульптури й великого герба перед Вортоном мене зупинила значно простіша річ: кругла стійка, обліплена афішами. Тут набирають людей на театральні прослуховування, тут пропонують викладати іспанську, поряд запрошують на розмову про державну політику Китаю або про глобальне потепління. Між цими оголошеннями ще художник Дуглас Феррін і вшанування Мартіна Лютера Кінга. Ти щойно йшов повз готичний корпус і герби, а тут читаєш, чим студенти займаються цього тижня. Оце вже не музей, тут за цими стінами щось відбувається.

Кругла стійка, обклеєна кольоровими афішами курсів, лекцій і вистав.
Студентські афіші на Locust Walk.

Від афіш ще кілька кроків, і от уже кам’яний напис «The Wharton School» над входом у Steinberg Hall–Dietrich Hall. Я стою на сходах. У моєму сертифікаті з маркетингу стоїть якраз сьогоднішня дата, 20 січня, хоча підтвердження завершення курсу прийшло ще 14-го. Сертифікат про онлайн-курс, а не про навчання на кампусі. Але тепер я хоча б знаю, як виглядає місце, назву якого стільки разів бачив на екрані.

Андрій на сходах перед фасадом Wharton School із читабельним кам’яним написом.
Під написом The Wharton School, Steinberg Hall–Dietrich Hall.
Сертифікат Wharton і Coursera про проходження Андрієм дев’ятитижневого онлайн-курсу з маркетингу, датований 20 січня 2014 року.
Сертифікат онлайн-курсу An Introduction to Marketing, University of Pennsylvania × Coursera, 20 січня 2014 року.
Андрій на тлі цегляного фасаду Steinberg Hall–Dietrich Hall із довгою перголою.
Біля Wharton School на Locust Walk.

Не всі написи над дверима тут про навчання. На тій самій прогулянці я побачив назву Kappa Sigma над дверима будинку номер 3706. Оце справді студентське братство зі своїм будинком. Мене здивувало, що тут деякі студенти живуть у таких будинках. Я звик бачити гуртожиток як п’ятиповерхівку чи дев’ятиповерхівку, де всі мешкають у великому мурашнику. А тут і звичайні університетські гуртожитки є, і окремі будинки братств та сестринств. Схожі літери не роблять їх усіх однією історією: знак інженерного товариства я бачив ще на початку прогулянки.

Цегляний фасад, над дерев’яними дверима видно назву Kappa Sigma.
Будинок братства Kappa Sigma, 3706 Locust Walk.

А наступний напис був не над дверима, а просто під ногами: в бруківці я запримітив круглий камінь із гербом. Спочатку можна прийняти його за люк. Придивишся, а там напис: «125 Years of Women at Penn», 1876–2001. У 1876 році двох жінок уперше допустили в Penn на окремі курси як спеціальних студенток, ще без права на диплом. А в 2001-му на честь цієї історії відкрили меморіальну алею. Дійшов до Вортона і знову знайшов історію під ногами.

Круглий кам’яний медальйон з гербом Penn у цегляному мощенні.
Медальйон «125 Years of Women at Penn», 1876–2001.

Холодильник у Вортоні

Після прогулянки ми зайшли перекусити в Bridge Café у Huntsman Hall. Тут університет уже можна було розглядати, сидячи за столиком. Сіли серед студентів, поїли, подивилися, як тут усе влаштовано. Після тих університетських їдалень, які я знав в Україні, мене навіть ремонт здивував. Все продумано, від столиків до вивіски. На холодильнику, де стоїть звичайна їжа, теж написано «Wharton». От холодильник я теж сфотографував. Могли б просто поставити холодильник, а тут навіть він частина університету.

Інтер’єр кафе з відвідувачами за столами й написами Bridge Café.
Bridge Café у Huntsman Hall.
На холодильній вітрині з їжею видно герб і напис Wharton.
Навіть холодильник у кафе з гербом Wharton.

Сидиш серед студентів і думаєш, скільки різних людей пройшло через цей кампус. Дехто з них давно знайомий мені за межами університету, принаймні на ім’я. Маск тут вивчав економіку у Вортоні й фізику в Penn. Дональд Трамп теж закінчив Вортон. Пітер Лінч, який керував фондом Magellan, отримав тут MBA. Джефф Вайнер, який зараз очолює LinkedIn, теж випускник Вортона. А Стів Вінн, чиє ім’я я щойно бачив у дворі, вивчав у Penn англійську літературу. Потім зайнявся готелями й казино.

Можна глянути на ці імена і вирішити, що тут знають якийсь секрет. Думаю, школа вже на вході збирає людей, яким багато чого хочеться. А потім додає сильних викладачів, звичку перевіряти свої рішення, однокурсників, які піднімають планку, і знайомства, які можуть відчинити перші двері. Самого списку випускників ще замало, щоб зрозуміти, скільки тут заслуги школи. Але одну річ я відчув навіть за цю прогулянку: коли поряд люди ставлять собі великі цілі, ти серйозніше берешся за ті, які вже маєш, і починаєш ставити собі нові, вищі.

Франклін і дорога далі

Про те, що дає добре оточення, Бенджамін Франклін міг би багато розказати. Я повернувся до College Hall і сфотографувався біля його статуї. Він сидить на високому постаменті, за ним зелений корпус. Це той Франклін, який на ста доларах. Якщо перевернути купюру, на звороті ще один філадельфійський будинок, Independence Hall. А тут у нього зовсім інша роль. У 1749 році Франклін виклав свою ідею практичної освіти й допоміг зібрати опікунів майбутньої академії. Вона відкрилася в 1751-му. Тому він тут не як знаменитий випускник, а як одна з причин, чому цей університет узагалі є. Статую спочатку поставили біля пошти в центрі, на честь першого генерального поштмейстера США, а перед College Hall її урочисто відкрили в 1939 році.

Андрій стоїть поруч із бронзовою статуєю сидячого Франкліна на тлі зеленого College Hall.
Біля сидячого Франкліна роботи Джона Бойла. Позаду College Hall.

Сам Франклін мав свій спосіб зібрати людей, які підтягують одне одного. Про нього він розповідає в «Автобіографії». У 1727 році, ще молодим друкарем, він зібрав у Філадельфії клуб Junto. По п’ятницях його учасники приносили запитання, про які хотіли поговорити. Раз на три місяці кожен мав підготувати власне есе. Йшлося про етику, політику й те, що вони називали натурфілософією. Мені в цій історії подобається простота: зібрати людей, яким цікаво думати, і зробити так, щоб вони регулярно приносили одне одному щось варте розмови.

Оце, мабуть, і з’єднало для мене такі різні місця. Від Драйзера у навушниках до обіду у Вортоні я раз по раз ловив себе на тому самому відчутті: мене справді надихало те, що я тут бачив. Ти ніби не зробив нічого особливого: пройшов кілька вулиць, подивився на двері, посидів у їдальні. А йдеш звідти з мурашками й думаєш, що до своїх цілей, мабуть, можна поставитися серйозніше. І що самі цілі теж можна трохи збільшити.

На тому ми закінчили прогулянку Філадельфією й вирушили до Вашингтона.

Озвучення · українськоюПовний текст · без підписів фото Відкрити аудіо
0:00

Готово до прослуховування