До вмісту
АНДРІЙ
TONKOLYTKO
← Мексика

Тіхуана: на вечір по той бік кордону

25 січня 2014

У Сан-Дієго після прогулянки в мене лишився вільний вечір. Можна попрацювати. Можна піти в ресторан. Можна взагалі посидіти вдома. А що, як зараз поїхати в Мексику? Американська віза в мене вже була, окрему мексиканську для цієї поїздки я не оформлював. Десь за пів хвилини вже було ясно, що вдома я не сидітиму. А ще хвилин за тридцять я стояв біля вказівника To Mexico.

Андрій поруч із двомовним вказівником «To Mexico / A México».
Біля вказівника пішохідного маршруту до Мексики.

От за це я й люблю такі дурнуваті незаплановані пригоди. Я не збирався до Мексики сьогодні вранці, не розписував собі, що там робитиму. Просто в якийсь момент серед нормальних варіантів на вечір з’явився ще один, і він мені сподобався більше за всі інші.

Дорога додому. Тільки не моя

У пішохідному проході люди йшли щільно, і просувалися ми повільно. Поки йшов, уявив собі, як для когось виглядає звичайний день тут. Прокинувся в Тіхуані, доїхав до кордону, відпрацював день у Сан-Дієго. Тепер переходиш назад, бо вдома у тебе своя вечеря і своє ліжко. А вранці все спочатку. Я цього дня міг обрати, куди мені піти розважитися, а для когось та сама черга просто частина дороги з роботи.

Люди йдуть огородженим пішохідним проходом під вечірніми ліхтарями.
Пішохідний прохід у бік Мексики.

Ця дорога давно важлива для обох міст. Тіхуана веде відлік від 1889 року, коли земельна угода закріпила план поселення Сарагоса на території місцевого ранчо. Тепер, щоб із одного міста потрапити в інше, можна просто піти пішки. Для тих, хто працює по другий бік, це можливість заробляти, не виїжджаючи з дому. Для тих, хто заробляв на наркотрафіку, сусідство з Каліфорнією теж мало значення: по той бік був великий американський ринок.

У дев’яностих родина Арельяно Фелікс побудувала тут одну з найсильніших наркоорганізацій Мексики. Її так і називали, картель Тіхуани. Контроль над цією ділянкою кордону означав великі гроші, і за нього боролися різні угруповання. У матеріалах американської прокуратури за цією історією стоять викрадення, вбивства й підкупи. Бенхамін Арельяно Фелікс керував організацією, його брат Едуардо відповідав за фінанси. Минулого серпня федеральний суд у Сан-Дієго дав Едуардо п’ятнадцять років за відмивання доходів від наркотрафіку. У тому самому Сан-Дієго, де я сьогодні вибирав, чи попрацювати мені, чи піти в ресторан.

Те, що я стою на кордоні з такою історією, ще нічого не говорить про людей, із якими я зараз іду. Але я вже заходив у Тіхуану з її репутацією в голові. Великий напис MEXICO над проходом позначив для мене момент, коли вечір у Сан-Дієго скінчився, а інший, поки що незрозумілий, почався.

Андрій на пішохідному переході під освітленим написом MEXICO.
Під великим написом MEXICO.

Після переходу поміняв долари на песо. На якийсь час історія про кордон звелася до куди приємнішого питання: що тут можна з’їсти за ці гроші?

Крупний план рожевої купюри Banco de México номіналом 50 песо.
Мексиканські песо.

За тако я приїхав. Кінзу не замовляв

Дорогою був прилавок із написом ELOTES, кукурудза. Але приїхати в Мексику й не спробувати тако? Це як приїхати в Україну й не спробувати борщ. Я через кордон, можна сказати, і перейшов заради таких речей.

Андрій і продавчиня поруч із вивіскою ELOTES із малюнком качана кукурудзи.
Біля прилавка з елотес.

У маленькому закладі сідаю за стіл, а там миска з цілими редисками. В Україні ти сідаєш, і на столі є сіль та перець. А тут береш редиску й просто хрумаєш, поки тобі готують. Не кружальця, не салат. Цілу редиску. Трохи гостра, свіжа, і з тако йде добре. Очевидно, що для людей навколо нічого особливого в цьому немає. А я, який щойно пішки перейшов у сусідню країну, сиджу й дивуюся мисці редиски.

Андрій підносить редиску до рота. На жовтому столі миска з редисками й тортилья з начинкою.
Тако й миска цілих редисок.

Жінка, яка готувала, припрошувала від душі. Видно було, що їй приємно, що до неї зайшли туристи. Тако смачне, домашнє. Я з’їв кілька шматків і лишив майже все. Бо там було багато кінзи, а в мене з нею давні стосунки.

У дитинстві я видирався на вишню метри на три-чотири. Однією рукою тримаєшся за гілку, другою їси вишеньку за вишенькою. І якось разом із вишнею я розкусив жука. Не з’їв, але розкусити встиг. От вишня плюс жук, це для мене і є смак кінзи. Скільки років минуло, а мені досі вистачає одного укусу. Сидить людина у Тіхуані, їй від душі приготували мексиканське тако, а вона знову десь на своїй вишні.

Мені було добре за цим столом. Я сидів, хрумав редискою й дивувався, як знайома річ тут виявилася чимось, про що я захочу розказати. А думав, що найдивніше за вечір буде сам факт, що я пішов у Мексику пішки.

Сомбреро, щоб не виділятися

Після тако ще було бажання погуляти, може, зайти в ресторан чи нічний клуб. Але на вулиці я вже не так вільно почувався, як за столом. Бачив чоловіків у ковбойських капелюхах, джинсових жилетках і шкіряних куртках. Мені здалося, що в декого під одягом пістолети й що вони до нас придивлялися. Хто вони були й чи я правильно розгледів, не знаю. А от що я робив і чого не робив, пам’ятаю добре: на деяких вулицях мені було стрьомно навіть діставати телефон.

Нічний клуб раптом перестав здаватися хорошою ідеєю. Що там робити двом грінго? При тому, що ми не грінго.

Зате в сувенірну крамницю я зайшов. Приміряв синьо-золоту маску, як у мексиканському реслінгу, lucha libre. Обличчя під нею не видно. Щоправда, саму маску видно здалеку.

Андрій піднімає руки в сувенірній крамниці, примірявши синьо-золоту маску.
У масці в стилі мексиканської lucha libre.

А якщо вже закосити під місцевого й не привертати до себе уваги, то для цього, звісно, треба надіти фіолетове із золотом сомбреро. Настільки добре я вмію не виділятися.

Андрій усміхається в широкому фіолетовому сомбреро із золотим шиттям.
Приміряю сомбреро.

На вулиці одна за одною траплялися аптеки. На вітрині Farmacia DrugStore назви препаратів стояли так, що їх можна прочитати просто з тротуару. Я чув тоді всілякі історії про те, по що люди приїжджають із Сан-Дієго. У мене від цього складалося враження, що тут можна купити навіть те, чого законно не продадуть. Я цього не перевіряв. Сама вивіска підтверджує одне: на ній багато великих літер, і я вже дивився на них не так, як дивився б удома.

Нічний фасад аптеки з вивіскою «Farmacia DrugStore» та кольоровими написами на вікнах.
Освітлена вітрина з написом Farmacia DrugStore.

На пішохідному мосту я махнув рукою: бувай, Мексико. Трохи зарано, бо попереду були ще мексиканські вивіски. Але в якийсь момент мені вже справді захотілося назад.

Андрій махає рукою на пішохідному мосту, позаду нічні вогні міста й освітлена арка.
На пішохідному мосту в Тіхуані.

На одній вітрині було написано La Glorieta, а назви ліків розписані прямо по фасаду. За столом із редискою мені ще було просто цікаво, як тут усе влаштовано. Тепер я й назви на аптечній вітрині читав з оглядкою на історії, з якими зайшов у місто.

Дві вітрини аптеки з написаними великими кольоровими літерами назвами ліків.
Вивіска й вікна Farmacia La Glorieta.

Потім ще одна, Amsterdam Pharmacy. Я пройшов повз. Ще біля кордону мені хотілося йти й дивитися, куди цей вечір мене заведе. Тепер я вже більше думав, як повернутися назад.

Фасад Amsterdam Pharmacy з яскраво освітленим входом і смугастим навісом.
Вітрина Amsterdam Pharmacy.

На іншому вікні вже йшлося не про ліки: «Квитки», «Щоденні відправлення», карта маршрутів по обидва боки кордону. Щоденні. Оце слово повертає мене до людей у черзі. Я міг піти сюди на один вечір і повернутися, щойно перестало бути весело. А хтось переходить кордон регулярно, бо там його робота, а тут його дім. Для нього це не пригода, яку можна закінчити, коли хочеться.

Табличка «Salidas diarias» з картою маршрутів через Тіхуану та Сан-Ісідро і стрілкою до квитків.
Карта маршрутів і напис «Щоденні відправлення».

П’ятдесят метрів

Того самого вечора я повернувся в Сан-Дієго. Дорогою назад побачив на стіні дві сторони Великої печатки США: орла й піраміду з оком. З усього, що бачив за вечір, отим двом «логотипам Америки» я зрадів чи не найбільше. Сказати «вижив» було б гучно. Нічого страшного зі мною не сталося. Але я нарешті видихнув.

За ті кілька годин я ж не став іншою людиною. А от думки помінялися. Вдень біля води в Сан-Дієго я діставав камеру, записував пробне відео для свого курсу й думав, що я ще хочу зробити. Ввечері на деяких вулицях Тіхуани я думав, що телефон краще лишити в кишені. А потім знову Сан-Дієго, знайомі дороги, трамвайчики, і я вже не зайнятий тим, куди дивитися й кого зайвий раз не зачепити. Мені знову хочеться щось придумати, зробити, спробувати.

На переході здається, що між цими місцями якихось п’ятдесят метрів. А з того, що я встиг побачити, різниця і в достатку, і в цінах, і в тому, наскільки безпечно я себе почував, була величезною. Навіть із тако: на око, за таке саме в Сан-Дієго я б заплатив чи не вп’ятеро більше. Цінників я не звіряв. Але мене вразив сам контраст: міста поруч, а що в одному здається нормальним, у другому вже зовсім не таке очевидне.

Якби я жив там, де навіть телефон часом не хочеться дістати, скільки уваги в мене лишалося б на те, що я хочу створити? За один вечір я навіть не встиг звикнути, а вже помітив, як швидко звужуються плани. У місці, де мені спокійно, хочеться і творити, і розвиватися, і поводитися вільно. І має значення, що звичайне для людей довкола, чого вони від життя чекають, які можливості бачать. Можна мати ті самі здібності, а жити в умовах, де набагато важче їх використати й бути задоволеним своїм життям. Про всю Тіхуану мій вечір нічого не доводить. Але я відчув на собі, скільки уваги може забрати саме місце, ще до того, як ти взявся за те, що тобі важливо.

Я не думаю, що важкі умови роблять людей слабкими. У них виростають дуже сильні люди, зокрема ті, хто потім веде за собою інших. Але коли дивишся тільки на них, не видно тих, кому ті самі умови дорого обійшлися і хто їх не витримав. А я того вечора міг просто піти назад. Побачити орла на стіні й відчути, що знову можу думати не тільки про те, як пройти наступну вулицю.

На стіні два круглі рельєфи: білоголовий орлан із щитом і піраміда з Оком Провидіння.
Обидва боки Великої печатки США.
Озвучення · українськоюПовний текст · без підписів фото Відкрити аудіо
0:00

Готово до прослуховування